Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

три з половиною тому. Думаю, — вона похитала головою і важко опустилася на другий стілець. — Ми мали зустрітися тут, у мене, але він не з'явився. Я поїхала в готель, але і там його не було.

— Ти не допускаєш, що Кайл просто куди-небудь поїхав? — запитав я, і мушу наголосити, що це виглядало доволі багатообіцяючи.

Дебра похитала головою.

— Його гаманець і ключі були на туалетному столик. Той виродок схопив його, Декс. Ми маємо знайти його до... — вона прикусила нижню губу і відвернулася.

Чесно кажучи, я не був впевненим, що міг якось посприяти пошуку Кайла. Як я вже говорив, це було зовсім не тим, що я міг би побачити своїм внутрішнім зором, та й я вже зробив свій внесок у загальну справу, знайшовши нерухомість. Але оскільки Дебора вже встигла вимовити «ми», вибору у мене не залишалося. Сімейні узи і все таке. Все ж, я зробив спробу звільнити для себе деякий життєвий простір.

— Пробач, якщо це звучить безглуздо, Деб, але ти повідомила про зникнення?

Вона підняла голову, супроводжуючи це звуком, схожим на гарчання.

— Та-ак, повідомила. Подзвонила капітану Меттьюзу. З його тону мені здалося, ніби він відчув полегшення. Він порадив мені не впадати в істерику, ніби я з тих дамочок, що люблять розпускати соплі, — вона сумно похитала головою і продовжила: — Я попросила його дати сигнал усім постам, а він відповів: «З якою метою?», — прошипіла вона. — Будь він проклятий, Декстер, я хотіла придушити його, але... — сестра знизала плечима.

— Але він правий. — зауважив я.

— Так. Кайл єдиний, хто знає, як виглядає цей тип. Ми не знаємо, яку машину він водить, яке його справжнє ім'я, чи... Лайно, Декстер. Все, що я ЗНАЮ: у нього Кайл, — вона судорожно зітхнула. — Меттьюз подзвонив людям Кайла у Вашингтон. Сказав мені, що нічого більше зробити не може, — вона похитала головою знову і виглядала дуже блідою. — У вівторок вранці вони пришлють когось.

— Ну що ж, — вимовив я. — Ми ж знаємо, що цей хлопець працює повільно.

— У вівторок вранці, — повторила Дебора. — Майже два дні. Як ти вважаєш, з чого він почне, Декс? Першим ділом відріже ногу? Або руку? Може він відрізати їх одночасно?

— Ні. Щось одне за раз.

Вона важко на мене подивилася.

— Ну, весь сенс же саме в цьому, чи не так?

— Не для мене. Все це для мене не має жодного сенсу.

— Дебора, ампутація ноги або руки — зовсім не те, чого прагне цей хлопець. Такими діями він просто йде до своєї мети.

— Чорт забирай!, Декстер, висловлюйся по-людськи!

— Він прагне повністю знищити своїх жертв. Зламати їх зсередини і зовні, зламати так, щоб не було можливості полагодити. Він перетворює їх на музичний пуфик, якому не залишається нічого, крім нескінченного, безмежного жаху. Відрізання кінцівок і губ — всього лише спосіб, яким він... Що?

— О Господи, Декстер... — промовила Дебора. На її обличчі з'явився вираз, якого я не бачив зі смерті мами.

Вона відвернулася, і її плечі затряслися. Мене це дещо стривожило. В сенсі, я ж то не відчував емоцій, а Деб частенько з цим стикалась. Проте вона не була з тих людей, які показували свої почуття, хіба що якщо це не було роздратування. Зараз же сестра видавала підозріле сопіння, і я здогадався, що мені слід погладити її по плечу і сказати: «Ну, буде, буде...», чи щось інше, настільки ж змістовне і людяне. Однак я не зміг себе змусити до цього. Це була Деб, моя сестра. Вона ж буде знати, що я постійно вдаю, і...

І що? Відрізати собі руки і ноги? Найгірше, що вона могла зробити, це наказати мені полишити це, а самій знову стати сержантом Похмурим. Навіть це було б істотним поліпшенням у порівнянні з її теперішнім образом в'янучої лілії. У будь-якому випадку настав момент, який вимагав якихось людських реакцій, і, оскільки я після довгого і глибокого вивчення знав, як мала вчинити людина, я так і вчинив. Я легенько поплескав її по плечу і промовив:

— Ну-ну, Деб, буде, буде.

Це прозвучало навіть по-дурнішому, ніж я боявся, але вона притулилася до мене і схлипнула, тож, напевно, я все ж таки вчинив вірно.

— Невже можна полюбити когось за один тиждень? — запитала вона.

— Я не знаю, я взагалі на таке не здатний.

— Я не переживу цього, Декстер. Якщо Кайла уб'ють або він перетвориться на... Боже, я не знаю, що зроблю. — і тут вона повалилася на мене і розплакалась.

— Ну-ну, Деб, буде, буде.

Дебра голосно засопіла і висякалася в лежачий на столі паперовий рушник.

— Я б хотіла, аби ти перестав це казати.

— Пробач мені. Я не знаю, що я міг би ще сказати.

— Скажи мені, чого хоче цей хлопець. Скажи мені, як його знайти?

Я знову сів на маленький, розхитаний стільчик.

— Боюся, не зможу, Деб. Я не дуже уявляю, що він робить.

— Дурня.

— Ні, серйозно. Адже якщо підходити строго формально, то він насправді нікого не вбив.

— Декстер, — промовила Дебра. — ти вже розумієш цього типа краще, ніж розумів його Кайл, а він знав, з ким має справу. Ми повинні знайти його. Ми ЗОБОВ'ЯЗАНІ. — Деб прикусила нижню губу, і я почав побоюватися наступних всхлипувань, оскільки мене лишили абсолютно безпорадним; вона заборонила мені моє: «Ну-ну, Деб, буде, буде»... Проте, як і належить міцному сержанту, вона зібрала волю в кулак і лише висякалася.

— Я спробую, Деб. Чи можу я припустити, що ви з Кайлом провели всі основоположні дії? Поговорили зі свідками і все таке.

Вона похитала головою.

— Не було необхідності. Кайл знав... — вона завмерла, усвідомивши, що говорить в минулому часі. — Кайл ЗНАЄ, хто це зробив, і ЗНАЄ, хто буде наступним.

— Пробач.. він знає, хто наступний?

Вона нахмурилась.

— Не зовсім. Кайл сказав, що в Маямі є четверо хлопців, які є у списку. Один із них зник, Кайл зрозумів, що його уже схоплено, проте це дало нам якийсь час на те, щоб встановити нагляд за трьома іншими.

— Хто ці четверо хлопців, Дебро? І звідки Кайл про них знає?

Деб зітхнула.

— Кайл не назвав їх імен. Але вони