Читати книгу - "Пробуджена Енея"

його найхоробріші вої прийняти таку релігію? Можна думати, що великий князь Святослав був високоосвіченою людиною свого часу, аристократом по народженню і по духу. Він, безперечно, був поінформований про сутність релігійних доктрин юдаїзму і християнства, усвідомлював їхню генетичну спорідненість, бачив ту духовну загрозу слов’янським народам, що нависла над усією Європою. Подальші христові походи, інквізиція і полювання на відьом, які вирували ще кілька сторіч після Святослава, довели, що він багато-що передбачав точно. Мислителі, починаючи від Ф. Ніцше і до наших сучасників французьких філософів Алена де Бенуа і Гійома Файя, дійшли висновку, що християнізація Європи була однією з найбільш згубних подій у всій історії, “саме катастрофою у власному значенні цього слова” [32. 11].

Археологічні дослідження поховання князя Святослава на острові Хортиця суттєво доповнюють наші знання про релігійну військову традицію. Острів Хортиця (спочатку Хортич) відомий археологам як одне з найдавніших священних місць України. Тут знайдені десятки капищ, які датуються, починаючи від II тис. до н. ч. і пізніше. Слов’янські святилища на о. Хортиця згадувалися Костянтином Багрянородним, вони відомі також в давньоруських літописах. Тут князь Святослав прийняв свій останній бій з печенігами, в якому загинув смертю хоробрих і був похований тут же неподалік на горі, що нині зветься Вознесенською.

За повідомленнями одного з учасників експедиції, професора Михайла Мюллера, який емігрував до Канади, а також директора Запорізького краєзнавчого музею Г. Шаповалова, поховання знайдене археологом В. А. Грінченком у 1927 (або 1930) р. при будівництві металургійних заводів-гігантів Запорізького промислового комплексу [309; 310; 515]. Тут знайдений військовий могильник близько 50 курганів. Серед них і вірогідне поховання князя. Воно було обгороджене круглою кам’яною кладкою площею 29 кв. м, де на глибині двох метрів знаходилося поховання-спалення, що складалося з обпалених кісток, залізних стріл і каміння.

Поряд був знайдений т. з. “Кічкаський скарб”, проткнутий трьома шаблями. Ці шаблі, на думку М. Міллера, мали на меті завороження могили або ж символізували особливий статус покійного воєначальника, князя. “Скарб”, похований поряд із загиблим, свідчить про язичницький ритуал похоронного жертвопринесення цінних речей своєму улюбленому воєначальнику. Тут були не тільки залізні атрибути воїнів (наконечники стріл, вудила, стремена, пряжки від кінського убрання, але й золоті та срібні ювелірні прикраси луків, шабель, піхов, військові емблеми як руського виробництва, так і трофейні візантійські та болгарські). Усі речі мали сліди перебування у вогні, багато з них розплавилися. Як відомо, в язичницькому похоронному обряді кожен, хто прийшов попрощатися з померлим, приносив йому своєрідний останній “подарунок”, який кидали у вогонь, де спалювалося і тіло покійного.

Правда, деякі болгарські вчені схильні думати, що це поховання болгарського хана Аспаруха (по знахідці його емблеми – срібного орла) [515]. Але М. Міллер вважає, що тут був похований князь Святослав, а орел – трофей-навершя одного з переможених Святославом болгарських легіонів. Переконливим його аргументом стала також знахідка корабельних цвяхів – свідоцтво про поховання князя в ладді, що було слов’янською язичницькою традицією того часу. Про те, що тут відбувалися жорстокі бої русичів, говорять також численні знахідки мечів, кольчуг, наконечники списів і стріл слов’янського типу, безліч людських кісток і черепів, а також декілька затоплених кораблів. Ніс одного з них прикрашала фігура невідомого чудовиська. Вважають, що тут була остання стоянка флоту Святослава.

Пам’ять Святослава Хороброго вшановують і сучасні українці. Одним з перших підняв тему героїчного князя-язичника професор Володимир Шаян, опублікувавши ряд статей в англійській пресі ще в 1972 р., тобто до 1000-річчя загибелі Святослава. У 2001 р. Об’єднання Рідновірів України заснувало Орден Святослава Хороброго як нагороду за Відродження Віри Предків в ознаменування 1030-річчя з дня загибелі Великого князя [467]. Незабаром і Нацбанк України випустив пам’ятну срібну монету “Святослав” [404. 13–14. 3], а Міжрегіональна Академія управління персоналом спорудила перший в історії пам’ятник нашому славетному князю [56. 23–24]. Тодішній президент Л. Кучма трохи спізнився – вже слідом за цими справді народними ініціативами, він видав указ про будівництво пам’ятника Святославу, для виконання чого в Києві був проведений конкурс на кращий проект монумента. Було представлено декілька десятків цікавих скульптурних робіт, проте з якихось незрозумілих міркувань ідея затихла. Тоді деякі автори стали встановлювати свої скульптури за власною ініціативою, як наприклад, пам’ятник на Пейзажній алеї, недалеко від Історичного музею, або суто народна ініціатива спорудження такого пам’ятника в Карпатах.

Нині на місці останнього бою і загибелі прославленого князя Святослава стоїть скромний знак-обеліск з поржавілою табличкою: “Пам’ятка історії. Охороняється державою. Ймовірне місце загибелі Київського князя Святослава Ігоровича в 972 р.” [404. 13–14. 40].

Відома також дата трагічної події – 8 березня 972 року [370. 140], що також дає привід для роздумів. Враховуючи кочовий спосіб життя племені пацинаків (печенігів), чиїми руками було здійснено вбивство Святослава Хороброго, їх східне (можливо, зв’язане із залишками Хазарського каганату) походження і дикі звичаї (виготовлення ритуальних чаш із черепів супротивника), а також період юдейського свята помсти (Пурім) можемо припустити і мету розправи.

Отже, підведемо підсумки: з коментаря літописця нам відома (хоча і побічно) думка князя Святослава про християнську віру, його небажання приймати хрищення, а значить неможливість зрадити рідну етнічну релігію, що розкриває високий етичний аспект особистості Святослава. Розгром Хазарії був початком боротьби з іновірцями, що пригноблювали слов’ян-русів на сході країни (в даному випадку з юдеями), а візантійські війни на Балканах – логічним продовженням цієї боротьби – тепер уже з християнством як відгалуженням юдаїзму, що принесло занепад духовної культури слов’янських народів. Так, Святослав Хоробрий, який вів справжнісіньку Священну війну проти чужовір’я, що насувалося, становив значну загрозу експансивним намірам не тільки Візантії. Це могла бути помста і за розгром Хозарського каганату з його юдейською релігією, і за війни з візантійцями, носіями дочірньої від юдаїзму релігії – християнства.

Вихований у дусі рідної віри, Святослав ясно усвідомлював загрозу християнського нашестя. Він розглядав його як засіб поневолення духу слов’ян. Оскільки загроза насувалася з Візантії, Святослав Хоробрий намагався побудувати заслін від християнського ярма в Болгарії на Дунаї, об’єднавши слов’янські племена в єдину імперію. Після загибелі Святослава роз’єднані слов’яни не змогли протистояти німецьким племенам, які під виглядом пропаганди “християнської благодаті” і користуючись фінансовою й військовою підтримкою Ватикану, завойовували все більше слов’янських земель.

Важливі висновки зробив ще А. Чертков: “Війна Святослава проти болгар стала найважливішою подією Х століття. Успіх цієї війни міг істотно змінити на багато століть політичний склад європейських держав, дати рішучі переваги слов’янського елемента над німецьким, а численне слов’янське плем’я поставити пануючим над рештою Європи” [504. 17].

Великий князь Київський Святослав до кінця залишився вірним слов’янському Роду, духовним традиціям рідної країни, а значить