Читати книгу - "Гумор та сатира"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А теперешним героям из УПА поэт присваивал такие меткие эпитеты: «бандерівські недолюдки», «братовбивці», «холуї», «бандерівські виродки», «лакеї в жовто-синій блузі», «гадини з тризубим ротом», «чумні бандерівські бандити», «яничари».
Впрочем, довольно. Подобных откровений можно привести множество, однако не хочется. Хочется только заметить: уж очень как-то искусно и сильно, видимо, давили на поэта. Поскольку его верноподданная муза работала бесперебойно и вдохновенно десятки лет. А может, кроме страха репрессий, имелся и личный интерес? В том числе и финансовый.
И сегодня на девятом десятке жизни этот интерес, похоже, не угас. Мы видели и видим Дмытра Павлычко среди активных сторонников Юлии Тимошенко. А Юлия Владимировна, как и некогда КПСС, своих верных служителей никогда не забывала. Одним словом, своеобразие цветовой гаммы Дмитрия Васильевича подвигло автора этих строк на критические действия.
В последние дни в Интернете появилось стихотворение «Суд». Накануне оно было опубликовано в газете Союза писателей Украины, а потом стало ходить по Сети. Приведу наиболее яркие фрагменты нового творения мэтра национальной поэзии.
Суд До зали суду, наче зв'язковá З моєї сотні, піймана у Лючі, Заходить Юля. А в судді брова Підскакує, мов щиглик на колюччі, І западає тиша гробова. ………………………………… Крик на Хрещатику. Колона п'ята Перекричати хоче цілий світ, Що руку Юлі подає. Проклята Америка, Європа і реб'ята Кремлівські невдоволені. Привіт! Відома курва рік цілий кричала: "Замкніть же паню в білому! Замкніть!" А нині в Шустера крізь плач сказала: "Я б задушила того генерала, Що Юлю наказав заперти в кліть". А Президент свої невинні руки, Чистесенькі, вмиває, мов Пилат. А пан суддя — Закон з бичем принуки! — Безликий, мов без стрілок циферблат… …………………………………… І я виходжу, наче з пекла, з суду, Де вигоріла кров моя дотла, Й не йду додому, там стояти буду, Біля тюрми, мов птаха без крила; Чекатиму на явище спасенне, Стоятиму на смертнім хіднику, Допоки Юля не пройде повз мене На волю у терновому вінку.Этим стихотворением, Дмитро Васильович, вы опять-таки подаёте нам, читающим и пишущим, довольно сомнительные примеры.
Пренебрежительно упоминаете кремлёвских ребят. А раньше вроде их любили (читайте выше). Или вот, в поэтическом экстазе называете женщину (нет, не Тимошенко) «відома курва». Хорошо ли это? Бывшего президента сравниваете с Пилатом. А ведь когда он был при власти и финансах, вы его поддерживали (не помню, стихи ему посвящали или нет). Ну а когда вы в порыве святотатства стали примерять вашей «лидэрке» терновый венец, стало понятно: надо писать ответ. Вот он, мой ответ.
Дума про поета Двуличка До зали суду входить пан Поет І бачить: як живий, сидить сам Ленін! І вождь гукає до Поета: «На колени!» І той упав! І наче пташка із тенет Почав співать: «Ви — геній! Геній! Геній! І зовсім ви не кат, а демократ! Я по ночах вивчаю діамат! Коротше, кат — Бандера, Про це я вірш писав, Як був ще піонером, А ви…Ви переможець у лавровому вінку!» Ілліч побачив спритність отаку І розуміння ситуації і часу, І каже: «Проводить Поэта в кассу!» І вмить в Митця з очей солоне потекло! На серці знову спокій і тепло — Він знову буде там, де видають… бабло.Не мне давать советы корифею и классику. Дистанция между нами весьма велика. Но по-человечески, минуя литературную иерархию, позволю себе высказать пожелание. Подальше бы нам, сочинителям, держаться от политиков и финансовых махинаторов. И поближе к Богу. Ведь встреча с Ним у нас у всех не за горами.
Пісня про переможцяІван Федорович Качан, член Спілки письменників України з 1968 року, сидів за столом у своєму робочому кабінеті і від люті шепотів нецензурні слова, що мовою одної іноземної держави називалися матом.
«Так звана творчість Івана Качана, якою він дістав два покоління радянських читачів, накрила і нас, бідних, своєю задушливою хвилею…»
— Ну, стерво, — скрипів зубами Іван Федорович, читаючи статтю в газеті «Літературне Запоріжжя», яку нашкрябала одна молода, але дуже зухвала журналісточка з Києва. Іван Федорович бачив її декілька разів по телевізії. Шмаркачка, років тридцять, увесь час всміхається, аж заходиться від власного нахабства.
«Якщо раніше цей «митець» співав нам про рідну КПРС, — читав далі Іван Федорович, — то тепер він тим же розміром і з тим же натхненням виводить про героїчних союзників вермахту, що несли культуру та демократію на українські землі. Метода в діяча невибаглива. Було: «І Ленін, мов сонце, осяяв нам шлях». А стало: «Бандерова зірка вказала нам путь». Як кажуть, простенько и со вкусом…»
— Ах ти ж, падлюка, — сказав уголос поет і зім’яв газету. Особливо неприємно було читати докори за те, що сам Іван Федорович вважав своїм
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумор та сатира», після закриття браузера.
