Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

Використання стратегії маленьких перемог може посилити ваше почуття контролю за ситуацією, трохи поліпшити атмосферу навколо вас та, можливо, — лише можливо, — послабити бридку атмосферу гнилого середовища, в якому ви опинилися, наче в пастці, й почати потроху змінювати її на краще.

Цей підхід потребує постійного пошуку невеликих, але чудових перемог, які ви здатні здобути, — тактика, яку використовували понад сто двадцять американських робітників, котрі дали інтерв’ю в книжці «Робота», особливо ті, хто мав справу з войовничими людьми. Дехто з інтерв’юерів згадував моменти, коли міг м’яко приструнити злостивих людей навколо себе, щоб ті заспокоїлись, а не нагнітали свій гнів. Тюремний охоронець Франклін Робертс розповів, що, маючи справу з в’язнями, ніколи не підвищує на них голос: «Вони сердяться на мене і репетують, виходячи з себе… Вони скаженіють. Але я не кричу на них. Я не хочу втрачати людську подобу в очах цих хлопців. Якщо вони починають волати, я починаю шепотіти. Я просто не граю в їхню гру». Як зауважив Робертс, хоча ув’язнені небезпечні і не припинять галасувати, він, лишаючись спокійним, поступово завойовує їхню повагу, знижує ризик нападу, і в підсумку прояви агресії та погроз на його адресу зменшуються.

І нехай більшість із нас не заробляють на життя, охороняючи в’язнів, метод Робертса — непохитно, зі спокоєм і повагою реагувати на розгніваних людей — може бути застосований до мудаків на будь-якому робочому місці. Таким чином, розмова за розмовою, ви можете продемонструвати їм, що не збираєтеся підхоплювати інфекцію мудаків, а вони можуть перейняти ваш спокій і доброту та ставитися до вас із повагою, навіть якщо не виявляють такої ж ввічливості до інших.

М’яке перевиховання — це споріднена стратегія для невеликих перемог у взаємодіях із мудаками. Ідея полягає в тому, щоб коректно пояснити вашим мучителям питання, з якими ви стикаєтеся, або інші причини, чому ви насправді не заслуговуєте на їхній гнів. У книжці «Робота» описується, як Лупіта Перез, водійка автобуса в Лос-Анджелесі, використовувала цю тактику, щоб заспокоїти розгніваних «штатських». До прикладу, пасажирка кричала на неї: «Вам платять за те, що ви нічого не робите. Ви лише крутите баранку». Перез спокійно пояснила їй: «Мало того, що я маю дбати про вас і всіх інших в автобусі, я ще й мушу піклуватися про автобус, людей, які перетинають вулиці, людей за кермом своїх автомобілів і бути обережною… Місіс, я з радістю передам вам свою зміну і сидітиму ззаду та відпочиватиму собі якусь хвилину». Уїдлива пасажирка вибачилася і, як сказала Перез, «я наче відкрила їй очі». Невеличка перемога на зразок цієї не лише дає жертві наруги почуття контролю, а хоч на кілька хвилин поліпшує атмосферу. Якщо таку тактику застосовувати послідовно і вміло до одного негідника за другим протягом певного часу, то низка маленьких перемог може ослабити джерело ворожості — у цьому випадку — грубих пасажирів.

Деескалація і перевиховання є стратегіями з відносно низьким ступенем ризику, адже, хоча вони і можуть зазнати невдачі, існують невеликі шанси того, що такий підхід на зразок «підстав другу щоку» спонукатиме нахабників посилити свій гнів, який вони вивергають на вас. Значно ризикованіші стратегії маленьких перемог — це сутички з мудаками лоб в лоб, жорстка помста, а також спроби поставити мудака на місце, «публічне викриття» і приниження негідників. Зважте, однак, що такі підходи небезпечні: агресія часто провокує ще більшу агресію, тож ви ризикуєте опинитися у вирі гидотних образ і особистих нападок. Крім того, відкрите протистояння з людиною, яка має більшу владу, може бути ризиковане для вашого психічного здоров’я і збереження робочого місця. Проте, якщо ви вивчатимете вашого гнобителя, виберете правильний момент і відважитеся це робити, винагородою може стати маленька, однак украй важлива перемога.

Для початку дочекайтеся слушного моменту, щоб відплатити вашому місцевому мерзотнику за всі знущання, які ви від нього терпіли, і викувати свою солодку помсту. Одну з моїх улюблених історій я довідався з вуст продюсера радіостанції з Бостона, яка працювала зі мною над плануванням передачі про «інтриганів на робочому місці». Вона розповіла мені про свого найгіршого боса. Цей чоловік робив «у сто разів більше», ніж вона, і постійно «принижував і втручався в особистий простір». Зокрема, її бос часто забирав у неї їжу, просто підходячи до її столу і з’їдаючи частину її обіду чи бутербродів. Вона почувалася безправною та обкраденою, і хоча попросила його припинити таке неподобство, він продовжував це робити. Одного разу до кількох цукерок вона додала Ex-Lax, проносне зі смаком шоколаду, і залишила їх на своєму столі. Звісно ж, бос прийшов і зжер їх, не запитавши дозволу. Коли вона розповіла йому про те, що в них було, «він не зрадів». Цей акт помсти не лише кумедний, а ще й надихає, адже вона знайшла спосіб відплатити йому тоді, коли бос нічого не підозрював і не міг захиститися. То було справедливе покарання за крадіжки їжі, і він це зрозумів.

Про іншу тактику помсти багато років тому мені розповіла моя подруга С’ю Шерман, яка нині є президентом Національного коледжу праці в Сілвер-Спринґ, штат Меріленд. У 1970-ті роки С’ю упродовж кількох років працювала водієм автобуса в Енн-Арборі, штат Мічиґан, де вона зрештою стала профспілковим лідером. Навіть у такому відносно невеликому місті, як Енн-Арбор, водії автобусів постійно конфліктували з водіями інших транспортних засобів, які поводились агресивно й іноді вороже. С’ю розповіла, що, беручи водіїв-новачків під своє крило, перше, чого вона їх навчала, було те, що досвідчений водій «ніколи не спричинює аварію випадково», натомість аварії — це «покарання», навмисно накладені водіями автобусів на «божевільних водіїв» іншого транспорту. С’ю пояснила, що водіям міських автобусів дозволялося три аварії на рік без застосування дисциплінарних заходів. І вона радила новачкам «приберегти одну до різдвяних свят, коли всі ідіоти виїжджають на дороги і вам захочеться віддати борг одному з них».

Водії автобусів працюють в умовах численних недружніх взаємодій з автомобілістами і мають обмежений контроль над своїми мучителями. І хоча водії лише зрідка мстяться комусь із постійної черги негідників, з якими стикаються, саме усвідомлення того, що вони мають право це зробити, всемогутнє почуття контролю, має важливе значення для збереження їхнього психічного здоров’я. С’ю отримала численні нагороди за безпеку руху і мала лише кілька аварій за роки роботи водієм автобуса. Щоправда, як недавно вона написала мені, «щаслива думка про те, що ти можеш покарати мудака, давала хоч якийсь психологічний продих. І навіть цього вже було досить, щоб упоратися зі своїм гнівом».

Кінцева тактика боротьби з мудаками є ще більш ризикованою, ніж здійснення помсти, але якщо вона спрацьовує, це надзвичайно ефективно: викрити їхній блеф. Деякі деспоти бундючно ведуть жорсткі розмови, але спостерігаючи за ними протягом певного часу, ви можете зрозуміти, що вони є вівцями у вовчій шкурі (так само, як і дехто зі шкільних бешкетників, з якими я стикався в юності). Одна читачка «Гарвардського бізнес-огляду» описала мені, як вона викрила кривдника, що всіх брав «на понт»:

Я хочу додати, що ці пройдиголови зазвичай чіпляються до тих, хто не може