Читати книгу - "Війни художників"

— Нехай зайде Берія.

Поскрьобишев кивнув Берії: «Лаврентію Павловичу, товариш Сталін чекає на вас».

Берія увійшов у кімнату охорони. Власик сидів у кріслі біля входу в кабінет генсека.

— Здравія бажаю, Миколо Сергійовичу.

Батька Власика звали Сидором, але «Сидорович» не подобалося Власику, і він став Сергійовичем. Власик був малограмотною людиною. Сталін взяв його до себе ще солдатом під час оборони Царицина. Відтоді той був охоронцем, порученцем, служкою.

Власик формально був підлеглим Берії, але не встав, коли той наближався. Сидів, розвалившись, біля входу до святая святих — кабінету генсека, і ледь кивнув: «Бажаю здоров’я». Цю неповагу Берія поза увагою не залишив. Нічого, настане час — будеш уставати й козиряти.

Сталін стояв біля карти СРСР, яка висіла на дальній стіні поряд з вікном. Зеленувате світло, що пробивалося крізь штори, згладжувало глибокі віспини на його обличчі й зморшки біля очей.

— Здравія бажаю, Йосипе Віссаріоновичу!

Сталін не подав руки, замість привітання тільки кивнув — поганий знак. Здоровою рукою вказав Берії на один з двох десятків стільців навколо столу для засідань. Сам ходив туди-сюди килимовою доріжкою, тримаючи у лівій, хворій і зігнутій у лікті руці люльку. Всі наближені знали, що у товариша Сталіна рука хвора тому, що він у дитинстві потрапив під фаетон. Насправді ж той фаетон проїхав йому по нозі, скалічивши кілька пальців. Це каліцтво бачили тільки його дружини і коханки. Він навіть під час улюбленого відпочинку в Сочі ніколи не купався у компанії соратників чи навіть охоронців. Тільки сам. А в лівій руці у нього від народження були атрофовані ліктьовий і плечовий суглоби. Але вождь не може бути калікою від народження! Тому, за офіційною версією для найближчого оточення, обох каліцтв завдав клятий фаетон. Для широкого загалу ця інформація була під табу. В зігнутій руці у вождя завжди люлька або ж рука, закладена за обшлаг френча.

Берія нервово мовчав, чекаючи на запитання. Сталін довго ходив мовчки, нарешті сказав:

— Так які спільні з німцями офіційні заходи проводяться в Москві, товаришу Берія? — говорив повільно, як завжди, ніби обдумуючи кожне слово.

— Із більш-менш серйозних тільки виставка німецьких художників, — браво відрапортував той.

І відразу зіщулився, побачивши, як обличчя генсека посіріло, а кошлаті брови насупилися:

— Лаврентію, ти ідіот, нікчема, брудний черв’як! — Сталін долонею правої руки вдарив по столу, люлька, яку він впустив, відлетіла на середину стола. — Скільки їх?

— Кого, товаришу Сталін?

— Художників! — майже крикнув Сталін.

— Близько тридцяти, — Берія був ошелешений цим незрозумілим йому спалахом гніву.

— Тридцять! Цвіт німецької нації! Де вони живуть?!

— Хто, товаришу Сталін? — думки Берії через крик Сталіна почали рухатися повільніше.

— Німецькі художники, делегація, твою мать!

— У готелі, — Берія зіщулився ще сильніше, все ще не розуміючи причину гніву вождя.

— Виставити охорону! І якщо хоч одна волосина впаде з якогось німецького художнього світила, я тебе розстріляю. І посиль охорону німецького посольства.

— Кобо, з посольством я згоден, але що таке якісь художники?.

Сталін уважно подивився на Берію. Він вирішив не говорити Берії про інформацію, яку зранку отримав від Молотова, про можливий напад на делегацію німецьких художників. НКВС має сам добувати інформацію. Тоді він зможе порівняти її з інформацією Наркомінсправ.

— Адольф сам вважає себе художником. Тобі, товаришу Берія, це, можливо, невідомо? Для нього «якийсь художник» дорожчий за Шуленбурга, — у голосі Сталіна була крига.

Цілком таємно.

ІНО НКВС

З особистої справи посла Німеччини в СРСР

Фрідріха-Вернера Ердман Матіас Йогана Бернгарда Еріха графа фон дер Шуленбурга (Friedrich-Werner Erdmann Matthias Johann Bernhard Erich Grafvonder Schulenburg)

Представник прадавнього німецького дворянського роду, що веде свій початок від лицаря-хрестоносця Вернера фон дер Шуленбурга, убитого в 1119 році.

З 1934 року посол Німеччини в Москві. Був одним з ініціаторів німецько-радянського політичного зближення та прихильником зовнішньополітичного курсу Бісмарка, який уважав, що головною помилкою Німеччини може бути війна з Росією. Брав участь у підписанні німецько-радянського пакту про ненапад, а також договору про дружбу та кордони.

— Але навіщо охорона? — Берія уважно слідкував за виразом обличчя Сталіна, який ходив по кабінету. Від цього він навіть подався усім тілом уперед.

— Ти не розумієш? — Сталін зупинився і вчепився поглядом у завмерлий, нахилений проти всіх законів природи, силует наркома.

Берія похитав головою. Нервово зірвав з носа пенсне і почав протирати його хустинкою.

— Лаврентію, у тебе замість голови задниця! Місяці дивної війни! Сидячої, лежачої війни! І він нічого не розуміє! Чому не починається оголошена Англією і Францією війна Німеччині? Чому не йдуть бойові дії? Ти хіба не знаєш, що Гітлер завжди хотів союзу з Англією? Ти не розумієш, що він ненавидить нас? Ти не розумієш, що як тільки англійці погодяться на мир, він нападе на нас?

— Але пакт… — стримано заперечив Берія.

— Пакт! Я тобі говорив сьогодні вночі, що він ним підітреться! — Сталін махнув здоровою рукою і знову заходив по кабінету. Сів. Майже впав у крісло. Покрутив задом, намагаючись умоститися зручніше. Та, схоже, для Сталіна сьогодні всі крісла були незручними. — Пакт! У Гітлера під рушницею 140 дивізій! Така армія не може існувати без війни! Її не можна утримувати без війни! Уся промисловість Німеччини налаштована на війну! Якщо армія не буде воювати, Німеччина розориться! І це повідомлення Кобулова! —