Читати книгу - "Дев’ять кроків назустріч вітру"

Вона сіла в порожній автобус, а хлопець стояв на зупинці, аж поки той не зник за поворотом. А коли він ішов додому, то подзвонив до Анни і говорив з нею доти, поки вона не переступила поріг свого дому.

Він піклувався про неї і був радий, що має ким піклуватись і що піклування приймається.

Потім відклав телефон, підняв з підлоги записника і перечитав вірш, який написав, коли милувався, як вона дрімає.

Після того він заснув, а вона майже до світанку читала його прекрасні вірші. Іноді сміялась, іноді плакала, та завжди розуміла одне — Бенедикт незвичайна людина. Вона відчувала гордість, що закохалася саме в нього.

Його вірші, як казала Анна, були мов зірки в зоряну ніч. Ними треба милуватися. Вони також дають відчуття чогось містичного, нескінченного і таємничого. Його поезія впевнює людей у їхній особливості і грандіозності їхнього буття. Ну, Анну, принаймні, вона в ту ніч впевнила. Вона лягала спати, відчуваючи щось магічне. Відчуваючи, що люди — це прекрасні створіння.

Їхні емоції, переживання та й навіть тіла. Все це просто і геніально. Людство прекрасне.

Анна була завойована поезією Бенедикта.

Це була найпростіша в світі любов. Без брехні, сварок і непорозумінь. Вони обоє в ній купались.

Прийшов той час, коли Бенедикт зрозумів, що в нього абсолютно немає грошей, за які жити. Це сталося доволі просто: хлопець відчинив шухляду, в якій зберігав заощадження, і помітив там лише кілька самотніх копійок. Спочатку він відчув страх, а потім вирішив, що потрібно не панікувати, а якось вирішувати цю проблему. Він знав, що таке станеться.

Хлопець взяв із шухляди всі копійки, які там лежали; витрусив рюкзак, і серед сміття знайшлося ще кілька монет; але найбільшу «рибку» він виловив у кишені джинсів — там знайшлася ціла десятигривнева купюра. Взявши ці гроші, він пішов у найближчий до пансіонату кіоск і купив найсвіжішу газету з оголошеннями.

Коли він повертався з газетою до пансіонату, до нього зателефонувала Анна і, як завжди, запропонувала погуляти. Він дуже хотів провести з нею час, та розумів, що затягувати з пошуками праці далі нікуди.

— Вибач, але сьогодні не можу, — винувато промовив Бенедикт. — Мені потрібно владнати деякі справи. Я потім усе тобі розкажу.

Він поки не хотів розказувати дівчині про свої фінансові справи, оскільки знав, що вона кинеться йому допомагати, а це він хотів зробити сам. За нього завжди вирішували все батьки, йому хотілось хоча б раз зробити все самому.

— Дуже прикро, — мовила Анна. — Думала, підемо в той парк, у який ходили на твій день народження… Але нічого страшного, знайду інше заняття…

— Завтра побачимось.

— Обов’язково.

Анна була не дуже засмучена такою новиною. В неї теж була справа, яку вона відкладала вже кілька днів, тож зрозуміла занятість Бенедикта за знак, що пора цю справу виконати саме сьогодні. Вона надзвонила