Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

два слова, — мовила Гуттієре, звертаючись до Іхтіандра, і, повернувши назад, підійшла до Ольсена. Вони тихо п швидко про щось розмовляли. Здавалося, дівчина упрошувала його.

Іхтіандр ішов за кілька кроків позаду них.

— Добре, сьогодні, опівночі! — почув він голос Ольсена. Велетень потиснув дівчині руку, кивнув головою і швидко пішов далі.

Коли Гуттієре підійшла до Іхтіандра, вуха и обличчя його палали. Йому хотілося нарешті поговорити з Гуттієре про Ольсена, але він не знаходив слів.

— Я не можу — почав він задихаючись, — я повинен знати… Ольсен… ви ховаєте від мене якусь таємницю. Він призначив вам побачення вночі. Ви любите пою.

Гуттієре взяла Іхтіандра за руку, ласкаво зазирнула йому в очі і, усміхаючись, запитала:

— Ви вірите мені?

— Я вірю… ви знаєте, я люблю вас, — тепер Іхтіандр знав це слово, — але мені… але мені так тяжко.

То була правда. Іхтіандр страждав від невідомості, та в цю мить він відчував ще й гострий, ріжучий біль у боках. Він задихався. Рум’янець збіг з його лиця, і тепер воно було бліде.

— Ви зовсім хворий, — стурбовано промовила дівчина. — Заспокойтесь, будь ласка. Милий мій хлопчику! Я не хотіла говорити вам усього, але щоб заспокоїти вас, скажу. Слухайте.

Якийсь вершник промчав повз них, однак, глянувши на Гуттієре, круто повернув коня і під їхав до молодих людей. Іхтіандр побачив смуглявого, вже немолодого чоловіка, з пухнастими, закрученими догори вусами і невеличкою еспаньйолкою.

Десь колись Іхтіандр бачив цю людину. У місті? Ні… Так, там, на березі.

Вершник поляскав хлистом по чоботу, підозріливо і вороже оглянув Іхтіандра і подав руку Гуттієре.

Піймавши руку, він несподівано підняв дівчину до сідла, поцілував її руку і засміявся.

— Піймалася! — Випустивши руку спохмурнілої Гуттієре, він промовив насмішкувато й водночас роздратовано: — Хто ж це бачив, щоб наречені напередодні весілля гуляли з молодими хлопцями?

Очі Гуттієре гнівно спалахнули, та він не дав їй говорити.

— Батько давно вже чекає на вас. Я буду в крамниці за годину.

Іхтіандр уже не чув останніх слів. Він раптом відчув що в очах у нього потемніло, якийсь клубок підкотився до горла, йому захопило подих. Він не міг більше залишатися на повітрі.

— Так ви… усе-таки обдурили мене… — промовив він посинілими губами.

Йому хотілося говорити — висловити всю свою образу або дізнатися про все, однак біль у боках ставав нестерпним, Іхтіандр майже втрачав свідомість.

Нарешті він зірвався з місця, побіг до берега і з крутої скелі кинувся в море.

Гуттієре скрикнула і похитнулася. Потім вона кинулася до Педро Зуріти.

— Швидше… Врятуйте його!

Проте Зуріта не поворухнувся.

— Я не маю звички заважати іншим топитися, якщо вони цього бажають, — сказав він.

Гуттієре побігла до берега, щоб стрибнути у воду. Але Зуріта пришпорив коня, наздогнав дівчину, схопив її за плечі, підняв на коня і поскакав дорогою.

— Я не маю звички заважати іншим, якщо інші не заважають мені. Ось так буде краще! Та отямтесь-бо, Гуттієре!

Але Гуттієре не відповідала. Вона була непритомна. Дівчина отямилась уже біля батькової крамниці,

— Хто був цей юнак? — спитав Педро.

Гуттієре, глянувши на Зуріту з неприхованим гнівом, сказала:

— Пустіть мене!

Зуріта насупився. «Дурниці, — подумав він. — Герой її роману кинувся в море. Тим краще». І, обернувшись до крамниці, Зуріта гукнув:

— Батьку! Бальтазаре! Агов!

Бальтазар вибіг.

— Ось тобі твоя дочка. І дякуй мені. Я врятував її, вона мало не стрибнула в море слідом за якимось юнаком приємної зовнішності. Ось уже вдруге я рятую життя твоїй дочці, а вона й досі цурається мене. Та незабаром цій упертості буде покладено край. — Він зареготав. — Я приїду через годину. Пам’ятай нашу домовленість!

Бальтазар, принижено вклоняючись, прийняв від Педро дочку.

Вершник пришпорив коня і поїхав.

Батько й дочка увійшли в крамницю. Знесилена Гуттієре опустилася на стілець і затулила обличчя руками.

Бальтазар причинив двері і, походжаючи по крамниці, почав про щось схвильовано і гаряче говорити. Але його ніхто не слухав. З таким самим успіхом Бальтазар міг би промовляти до засушених крабів і морських йоржів, що лежали