Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

бути неповнолітніми, фізично чи психічно хворими або бути особами, які не можуть оплатити послуги адвоката, тощо), передбачає механізми, що дозволяють таким громадянам стати процесуально рівними, тобто повністю реалізувати свої права. Так, особі, яка не володіє мовою судочинства, обов’язково надається перекладач, неповнолітньому підсудному — захисник.

Механізм притягнення громадян до кримінальної відповідальності не завжди однаковий для всіх категорій громадян. Деякі особи з урахуванням їх соціального статусу потребують дотримання певної (додаткової) процедури притягнення до кримінальної відповідальності. Так, народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Судді не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва й Севастополя. Наведені положення передбачені з метою створення не привілеїв, а гарантій для здійснення службової діяльності цих осіб, захисту від штучного створення перешкод виконанню ними своїх обов’язків.

У судовому процесі всім особам, які виступають в якості сторін у справі, надаються рівні права, на них покладаються аналогічні обов’язки, передбачені процесуальним законодавством.

Принцип змагальності в судочинстві. Принцип змагальності характеризує таку організацію судового процесу, коли функції обвинувачення й захисту, підтримання цивільного позову й заперечення проти нього, відокремлені від судової діяльності, виконуються суб’єктами, які користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб’єктом, що здійснює керівництво судовим засіданням і вирішує цю справу.

За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й відповіді на нього. Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову, може робити цивільний відповідач для його заперечення.

Дія принципу змагальності у сфері цивільного судочинства є загальновизнаною, оскільки сама природа спору про цивільне право передбачає рівність прав сторін у відстоюванні власної позиції. Суд зобов’язаний приймати передбачені законом заходи до всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, пояснювати особам, які беруть участь у справі, їх права й обов’язки і сприяти здійсненню їх прав.

Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при провадженні судового розгляду кримінальних справ визнавалася не завжди. У кримінальному процесі завжди бере участь прокурор як представник держави, який підтримує державне обвинувачення. Але в процесуальному статусі він наділений такими ж правами, що і сторона захисту. Проте процесуальна рівність прав не свідчить про однаковість завдань та обов’язків, які виконує сторона захисту. Завдання й обов’язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі. Процесуальна рівність відбиває лише рівне право обвинувачення і захисту відстоювати свій інтерес або інтерес, що представляється, перед судом. Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо надання доказів, участі в дослідженні доказів та заявлення клопотань.

Змагальність у судовому процесі вимагає, щоб суб’єкти обвинувачення й захисту, цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у своїй правоті. Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, він сприяє повному, всебічному з’ясуванню обставин справи і виносить рішення на підставі внутрішнього переконання, керуючись законом.

Стаття 10. Правова допомога при реалізації права на справедливий суд

1. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

2. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом.

3. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура.

Стаття відповідно до Конституції України, яка закріпила право кожного на правову допомогу (ст. 59), передбачає право кожної особи, коли її справа розглядається в суді, користуватися правовою допомогою.

Справа в суді розглядається відносно певного кола осіб, які за законодавством є учасниками судового процесу. Кожний з них користується правом на правову допомогу при вирішенні в суді кримінальних, цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення. Слід мати на увазі, що, хоча стаття, яка коментується, передбачає надання правової допомоги при вирішенні справ у судах, правова допомога надається також у досудовому провадженні у справі. Порядок надання правової допомоги у досудовому провадженні вирішується відповідно до процесуального законодавства.

Правова допомога при вирішенні справи в суді — це надання правових (юридичних) послуг особами, які мають спеціальні (юридичні) знання. Надання правової допомоги може полягати у консультуванні з юридичних питань, складанні заяв, апеляційних і касаційних скарг та інших документів, безпосередньому виконанні у судовому розгляді справи обов’язків захисника або представника та ін.

Частина 3 коментованої статті передбачає, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи.

Адвокатура — це добровільне професійне громадське об’єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Діяльність адвокатури регулюється Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

Юридичну допомогу надають безпосередньо адвокати — особи, які відповідно до вказаного закону одержали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняли Присягу адвоката України. Адвокати не є працівниками суду, прокуратури, державного нотаріату, органів внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Вони повинні мати різноманітні знання і високі ділові якості.

При вирішенні в судах кримінальних справ адвокати надають правові (юридичні) послуги підсудним як їх захисники, потерпілим, цивільним позивачам і цивільним відповідачам як їх представники. Участь адвоката у провадженні справи в суді є однією з гарантій права на захист