Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

в теплі і духоті забитого літака, спостерігаючи за світом через маленьке плексигласове вікно, в той час як чиясь дитина терпляче намагалась налити тепле молоко у вашу сорочку.

Артур і Фенчьорч відчували тонкий прохолодний туман, який огортав їх тіла. Дуже холодний, дуже тонкий. Вони відчули, навіть Фенчьорч, яка була захищена від атмосферних умов лише кількома фрагментами з колекції Marks and Spencer, що як в них виходить не давати силі гравітації набридати їм, то й звичайний холод чи нестачу кисню зможуть заткнути за пояс.

Два фрагменти з колекції Marks and Spencer, які, коли Фенчьорч піднялась вище, в туманну масу хмари, Артур повільно, дуже, дуже повільно зняв, що, між іншим, було єдиним способом зробити це під час польоту і не використовуючи руки.

Вони були у хмарі довгий час, і коли нарешті змокрілі вибрались з неї, Фенчьорч повільно обертаючись, наче морська зірка, яку винесло на беріг припливом, то побачили, що над усім цим хмаровинням простір осяяний яскравим місячним світлом.

Там були наче гори зі своїми власними сніговими шапками.

Вони виринули на вершині купчасто-дощової хмари, і тепер ліниво спускались її контурами. Прийшла черга Фенчьорч звільнити Артура від його одягу, подарувавши свободу одежині, яку рознесло вітром на навколишніх свідків.

Вона поцілувала його, його шию, його груди, і скоро вони вже пливли, повільно обертаючись, у вигляді безмовної Т-подібної фігури, яка, мабуть, змусила б навіть Фуолоросньких Вогняних Драконів, якби хоча б один з них пролітав повз, напханий піцою, махнути крилами і кашлянути.

Однак, серед хмар не було жодного Фуолоронського Вогняного Дракона, як і динозаврів, і Більших Дробованих Вінтвоків із Стеґбартла Великого, що у сузір’ї Фраз, на відміну від Боїнга 747 з його великим вантажем, вони всі вимерли, і у Всесвіті більше ніде не знайдеться їм подібних.

Причина з якої Боїнг 747 несподівано з’являється у списку приведеному вище, не зовсім не зв’язана з тим фактом, що щось несподівано з’явилось в житті Артура і Фенчьорч кілька секунд тому.

Вони великі, страшенно великі. Одразу розумієш коли біля тебе у повітрі з’являється така штука. Відчуваєш грім і повітряний удар, рухому стіну ревучого вітру, яка навсібіч відкидає будь-кого, хто достатньо дурний, щоб робити щось, навіть віддалено схоже на те, чим займалися Артур і Фенчьорч, у такій небезпечній близькості. Вони схожі на метеликів, які потрапили під бомбардуванням.

Однак, цього разу, відбувся занепад віри чи втрата самоконтролю, які за хвилину перегрупувалися, і їм на заміну прийшла нова ідея, яка із завзяттям сигналізувала їм через скажений шум.

Місіс Е. Капелсен з Бостона, Массачусетс була старою леді, яка відчувала, що її життя скоро добіжить кінця. Вона багато чого бачила, багато чим була здивована, але їй було трохи незручно знаходитися в такій пізній фазі життя, яке її було нудним, і навіть дуже. Все було дуже приємним, але, мабуть, трохи занадто очевидним, і трохи занадто одноманітним.

Зітхнувши, вона підняла маленьку шторку з вікна і поглянула кудись в сторону крила.

Спочатку вона подумала, що їй слід покликати стюардесу, але потім вирішила, що ні, чорт забирай, ні в якому разі, це все для неї, тільки для неї єдиної.

Коли двоє незрозумілих людей нарешті зісковзнули з крила і полетіли в турбулентний потік позаду літака, вона достатньо натішилась.

Більше того, вона з полегшенням подумала, що буквально все, що їй коли-небудь розповідали насправді цілковита неправда.

Наступного ранку Артур і Фенчьорч прокинулись дуже пізно, не зважаючи на постійне завивання антикварних меблів, які реставрували.

Наступної ночі вони повторили те саме, однак цього разу з Sony Walkmаn.

Розділ 27

— Це все дуже чудово, — промовила Фенчьорч, кілька днів по тому. — Але все одно хотілося б дізнатись, що ж трапилось зі мною. Бачиш, між нами є деяка різниця. Ти загубив щось і знайшов його знову, а я знайшла щось і втратила. І хотіла б його знову віднайти.

Фенчьорч потрібно було кудись сходити на цілий день, тому Артур вирішив засісти за телефон.

Мюррей Бост Хенсон журналіст однієї з тих газет, що мають маленькі сторінки і великий тираж. Було б славно сказати, що така робота йому ніяк не нашкодила, але на жаль, це був не той випадок. Так сталося, що він був єдиним журналістом якого знав Артур, тому особливого вибору у нього не було.

— Артур, моя, ти, стара ложка для супу, моя, ти, стара супниця, як особливо приголомшливо чути тебе. Хтось сказав мені, що ти пропав десь в космосі чи щось таке.

Мюррей мав свій власний особливий стиль розмовної мови, яку він придумав для власного користування, і яким ніхто крім нього не міг користуватись, чи навіть розуміти. Навряд хоч щось з того, що він каже мало хоч якесь значення. Крихти з бодай якимось сенсом дуже часто були так чудово поховані, що ніхто не міг помітити їх фігурного катання під лавиною безглуздої балаканини. Час коли ви помітите, не скоро, які крихти він мав на увазі, швидше всього буде найгіршим.

— Що? — запитав Артур.

— Це лише слухи, мій старий слоновий бивню, мій маленький зелений покерний стіл, лише слухи. Можливо це все не правда, але мені хотілося б почути цитату від тебе.

— Нема чого казати. Це лише чутки з пабу.

— О, в нас їх хоч греблю гати, мій старий ручний протез. До того ж, вона підійшла б, наче ну як там воно, до тих інших штук з інших історій, які чув цього тижня, тому можливо ти просто відмовляєшся признавати її. Вибач, здається щось випало в мене з вуха.

Між ними з’явилася незначна пауза, наприкінці якої Мюррей Бост Хенсон повернувся в колію, проте його голос звучав справді стурбованим.

— Щойно згадав, — сказав він, — що за дивний вечір вчора був. — Хай там як, старина, я не буду питати прямо, але