Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

Він аж засміявся — така нісенітниця спала йому на думку:

— Їх, мабуть, ковтає якась космічна риба в Чорній Ріці.

— Ти так думаєш? — пошепки запитала Алька.

— Дурниці, — розізлився він.

— Дійсно дурниці, — різко сказала вона. — Ти пілот, отож і веди космоліт!

— Слухаю, — враз погодився Іон.

Він зручніше вмостився в кріслі, стиснув пальцями важелі рульового управління, поставив ноги на педалі швидкостей і гальмування.

Отже, їхня черга все-таки настала. Автомати безпомічні. КБ-803 самостійно заблокував двигуни і рулі. Тепер космоліт летів за інерцією, мов камінь. Діяли лише так звані промені безпеки, які, наштовхуючись на загрозливі перешкоди, зразу ж вмикали додаткову тягу, що відкидала космоліт від перешкоди.

І якщо у напрямі кидка теж з'являлася перепона, космоліт починав такий самий танок, який тільки-но відчули Алька з Іоном.

— КБ! — наказав Іон. — Яке запізнення відносно плану операції?

Контрольна таблиця відповіла написом: «28 цілих 21 тисячна секунди».

— Яке допустиме запізнення? «25 сотих секунди».

— Гаразд, — буркнув Іон. — Починаємо наганяти.

Іон глибоко зітхнув, чуючи поряд спокійне дихання Альки. Усміхнувся.

— Увага! — наказав він. — Знімаю блокування двигунів і рулів. До польоту готова?

— Готова.

— Старт! — Іон увімкнув тягу.

Від цієї миті бойовий космоліт «Розвідника» записаний в документах Головної Бази як КБ-803, вперше з часу пробних польотів перейшов у безпосереднє управління пілота-людини — Іона Согго з сатурнійської Аккри.

Іон вважався одним із найздібніших учнів льотної школи у всій Аккрі, навіть у всьому окрузі. На екзамені на молодшому курсі він одержав відзнаку і малу зірку кандидата до Школи високих швидкостей. За місяць до прибуття на «Розвідник» він виграв першість континенту серед пілотів-юніорів.

Але зараз усе було зовсім інакше, ніж на екзамені чи на змаганнях.

Можна б навіть сказати, що кожний нормальний юніор — учасник змагань, побачивши таку машину, як КБ-803, просто перейшов би на протилежний бік стартового поля. Про всяк випадок. Не зі страху — страх, як відомо, кепський порадник, — а просто з поваги до правила, яке говорить, що зайва відвага буває ще гіршим порадником, ніж страх.

Але Іон опинився в такому становищі, що йому довелося взятися за кермо КБ-803. А коли доводиться, можна часом накоїти безліч неймовірних і несподіваних речей. Часом навіть зі страху. Бо страх буває поганим порадником саме тоді, коли зовсім немає чого боятися.

Але в так званій безвиході страх спроможний додати снаги навіть кволій людині.

Будьмо, однак, справедливі. Іон забув про страх. Поки не настала пора взяти в свої руки кермо найпрекраснішого бойового космольота, йому здавалося, що навіть за всі блага на світі він не зробить і найпростішого маневру. Адже беручи в свої руки кермо космольота КБ-803, він брав у них також людські долі: свою, Альчину і насамперед долі екіпажів «Альфи» та «Бети». Чи ж треба більше? Навіть не те найважливіше, що на «Альфі» та «Беті» перебували його батько й мати. Життя і доля усіх цих шістдесяти людей були тепер найвищою ставкою в боротьбі людства з простором Галактики.

Космос збунтувався проти людей. В секторах, де ніколи досі не спостерігалася загроза метеорів, з'явився найбільший і найнебезпечніший з космічних ворогів, які будь-коли зустрічалися.

Боротьба почалася. І ось цей чотирнадцятирічний хлопчина взяв кермо бойового космольота КБ-803. Так, він мусив виконати завдання, складність якого трудно було уявити. Йому допомагала машина. Він відчував пальцями легкий, мов дихання, дрож її двигунів. І знав: це прекрасна машина! Що з того, що її автомати скалічив невідомий і дивний ворог? Це нічого. Звісно, автомати точніші і меткіші за людину, але ж зробила їх усе-таки людина. І саме людина, дарма що повільна й незграбна, може, коли треба, подолати більше перешкод, ніж подолав би найкращий автомат. Тільки ж для цього треба бути… людиною.

Отже, перший поворот керма. За секунду — другий. КБ-803 повільно, мов гнучка риба, обійшов дві перші перешкоди, що загородили йому дорогу: два метеори, набагато більші за «Розвідника».

— Зовсім непогано! — сказала Алька.

— Прекрасна машина! — буркнув Іон.

Потім знову настала тиша, бо перед КБ-803 виросли нові брили, а за хвильку Іон кинув космольотом, ніби м'ячем, необачно увімкнувши всю систему бокової гальмівної тяги. Але він тут-таки вирівняв космоліт і полегшено зітхнув: нічого не сталося!

В думці Іон подякував Альці за те, що вона цього разу не поглузувала з нього.

— Вибач, — прошепотів він.

— За що? Ти й так надто добрий до мене, — сказала вона більш ніж приязно. — Я на твоєму місці вже давно врізалася б у скелю.

Іон не відповів. Він увімкнув додаткову тягу і, може, навіть із деяким ризиком проскочив між двома брилами, перестрибнувши при цьому через третю.

Що діялося тієї хвилини з «Альфою» і «Бетою»? Цього не знав ніхто на світі. Було тільки відомо, що їх несе в безодню космосу кам'яний потік Чорної Ріки. Відомо було також, що на чималій відстані від них летить третій космоліт — рятівник і воїн КБ-803. Він ще не почав своєї боротьби з Рікою. Але увігнався в її потік саме для того, щоб боротися.

Боротьба, зрештою, вже почалася. Її почав «Розвідник».

Бій тривав далеко від КБ-803, і все-таки якоїсь миті Алька глибоко зітхнула й сказала трохи тихіше, ніж хотіла:

— Ти теж бачиш?

— Що?

— Спалахи.

Іон втупився в екран. Справді, глибоко-глибоко під ними пульсувало якесь ледь помітне світло. Ніби далека заграва сатурнійської вогняної бурі.

— Це «Розвідник»? — запитав він для годиться.

— Певно, він.

Отже, космоліт КБ-803 йшов правильним курсом і вкладався в час, визначений планом Головної Бази. Могло здатися на перший погляд, що це точно за графіком іде своєю звичайною трасою звичайний рейсовий пасажирський космоліт.

Ні! Не могло так здатися. І навіть не будемо вдавати, що