Читати книгу - "Чари країни Оз"

є одна в усьому світі, а якби їх було більше, вони б не були такою дивовижею.

Дошку прив’язали на спину Левові — пласким боком догори, — і Капітан Біл акуратно поставив Зачаровану Квітку на неї.

— Щоб чого не сталося, — сказав він, — я йтиму поряд з Левом і придержуватиму вазон.

Тротта і Дороті сіли удвох на Голодного Тигра й поставили між собою клітку з мавпочками. Але Чарівникові, як і Капітанові, довелося тепер іти пішки, тому весь гурточок рухався повільно, і Скляний Кіт невдоволено бурчав, що вони так ще довго не дістануться до Смарагдового міста.

Кіт взагалі спочатку був не в настрої, та не встигли вони далеко від’їхати, як кришталевий звірок знайшов собі гарну забавку. Довгі хвости мавпочок раз у раз вистромлялися між ґратками їхньої клітки, а Скляний Кіт хапав їх тоді пазурами й смикав. Мавпочки вищали, і це надзвичайно тішило Скляного Кота. Тротта і Дороті намагалися спинити цю негарну розвагу, та тільки-но вони відверталися, Кіт знову смикав за хвостики, і був він такий меткий, що мавпочки рідко встигали відскочити. Вони обсипали Кота сердитою лайкою й трогали ґратки своєї клітки, але не могли вирватися з неї, а Кіт тільки сміявся.

Коли мандрівці вийшли з лісу й опинились на рівнині краю Жвакунів, уже смеркло, і їм довелось отаборитися на ніч, вибравши гарненьку місцинку біля струмочка. Своїми чарами Чарівник створив три шатра, поставлених рядочком на траві й забезпечених усім потрібним для вигідної ночівлі. Середнє шатро було для Дороті й Тротти, і в ньому стояли два гарненькі білі ліжечка і два стільці. Ще одне шатро, теж із ліжками й стільцями, було для Чарівника та Капітана Біла, а третє — для Голодного Тигра, Лева-Боягуза, Скляного Кота й клітки з мавпочками. Перед наметами Чарівник запалив багаття й повісив над ним чарівний казанок, із якого скоро почав виймати на вечерю всякі смачні наїдки.

Попоївши й погомонівши якусь часинку під мерехтливими зорями, всі зайшли до наметів, і люди скоро поснули.

Лев і Тигр теж уже куняли, та раптом їх розбуркало вищання мавпочок, бо Скляний Кіт знову смикав їх за хвости.

Голодний Тигр, розсердившись на той гамір, ревнув: «Ну, годі!» — і, побачивши Скляного Кота, підняв важку лапу й замахнувся на нього. Спритний Кіт ухилився від удару, але Тигрові пазурі зачепили клітку й зігнули кілька ґраток.

Потім Тигр ліг знову спати, але мавпочки швидко розібралися, що між зігнутими ґратками можна вилізти з клітки. Але вони не вилізли, а, пошепотівшись, повистромляли між ґратками хвости й принишкли. Скоро Скляний Кіт знову підкрався до клітки й цапнув за один хвостик.

Мавпочки вмить повискакували, і хоч вони були зовсім маленькі, але вдванадцятьох обсіли Скляного Кота й, учепившись йому в лапи, вуха і хвіст, узяли його в полон.

Далі витягли його з шатра й потягли до струмка. Мавпочки помітили, що берег вкритий густим липким багном темно-синього кольору, і, дотягши Кота туди, вимастили тим мулом його всього, навіть очі та вуха, так що Кіт не міг ні бачити, ні чути. Він уже не був прозорий, і його вкривав такий товстий шар намулу, що не видно було ні рожевого мозку, ні рубінового серця.

В такому вигляді вони завели Кота назад до намету й позалазили у свою клітку.

До ранку намул засох, і Скляний Кіт весь зробився тьмяно-синій. Дороті й Тротта жахнулись, але Чарівник тільки похитав головою й сказав, що так йому й треба, щоб не дражнив мавпочок.

Капітан Біл своїми дужими руками швидко вирівняв ґратки на клітці, а тоді спитав Чарівника, чи треба обмити Скляного Кота в струмку.

— Ще ні, — відказав Чарівник. — Кіт заробив покарання, тож хай цей синій намул — а він міцний, як фарба, — лишається на ньому аж до Смарагдового міста. Цей дурний звірок такий марнолюбний, що йому буде страшенно соромно, коли люди в Озі побачать його таким, і, може, він затямить цю науку й більше не чіпатиме мавпочок.

Одначе Скляний Кіт тепер нічого не бачив і не чув, тож Чарівник, щоб не нести його далі на руках, сколупнув намул із очей і вух, а Дороті протерла їх намоченою хусточкою.

Тільки-но спромігшись говорити, Скляний Кіт обурено спитав:

— Ви що, не збираєтесь покарати мавпочок за те, що вони утнули зі мною таку штуку?

— Ні, — відповів Чарівник. — Ти перший утнув з ними штуку, смикаючи їх за хвости, отже, вийшло так на так, і я радий, що мавпочки тобі віддячили.

Він не дозволив Скляному Котові піти до води обмитись, а змусив його йти за всіма, коли вони рушили далі до Смарагдового міста.

— Це тільки частина твого покарання, — сказав Чарівник суворо. — Коли ми прибудемо до палацу, Озма посміється з тебе, і Страхопуд, і Залізний Дроворуб, і Тік-Так, і Кудлач, і Блискучий Гудзик, і Клаптикова Дівчина, і…

— І Рожеве Кошеня, — додала Дороті.

Ці останні слова вразили Скляного Кота найтяжче.

Рожеве Кошеня завжди сварилося зі Скляним Котом і наполягало, що плоть варта більше за скло, а Скляний Кіт піддражнював Рожеве Кошеня тим, що воно не мало рожевого мозку. Та тепер рожевого мозку не було видно за синім намулом, і коли Рожеве Кошеня побачить Скляного Кота в такому вигляді, це буде страшенне приниження.

Кілька годин Скляний Кіт ішов цілком слухняно, але перед полуднем вичекав нагоду, коли ніхто на нього не дивився, і чкурнув у високу траву. Він пригадав, що тут недалечко є малесеньке озерце з чистою водою, і щодуху гайнув туди.

Ніхто не помітив, що він зник, аж поки спинились пообідати, а тоді було вже запізно розшукувати його.

— Мабуть, пішов кудись обмитися, — сказала Дороті.

— Дарма, — відказав Чарівник. — Я гадаю, що цей скляний звірок уже достатньо покараний, та й не забуваймо, що він урятував Тротту й Капітана Біла.

— Спочатку завівши їх на той Зачарований острів, — нагадала Дороті. — Але я теж гадаю, що Скляного Кота