Читати книгу - "В погоні за Привидом"

годинниковий механізм. У німецькому вибухівнику «Рес1ег-504» це робилося просто: нижнє рухоме кільце на розширеній частині його корпусу треба було тільки перемістити трохи праворуч.

А чи є тут таке кільце?

Єршов ще раз оглянув корпус вибухівника. Ось трохи нижче від верхнього заводного обідка видно рубчики другого обода, меншого за розміром. Може, поворот саме цього кільця зупинить годинниковий механізм?

Єршов обережно доторкнувся до корпусу вибухівника, але зараз же відсмикнув руку. А що, коли це не те кільце? Адже його поворот може і прискорити вибух.

Поринувши в ці тривожні думки, майор не відчув, як поїзд почав поступово зменшувати швидкість. Він помітив це лише тоді, коли ешелон зовсім зупинився. Що робити? Покинути все і тікати з поїзда? В цю мить він почув, як хтось закричав диким голосом:

— Рятуйся! Вибухнемо!

А може, схопити міну і побігти в поле?

Але ж до вибуху лишились лічені хвилини. Механізм вибухівника напружений до краю. Найменшого струсу може бути досить, щоб він вступив у дію і підірвав міну, перш ніж вдасться віднести її від ешелону. Ні, треба продовжувати знешкоджування саме тут.

Єршов поклав уже руку на кільце з вузьким обідком, але все ще ніяк не міг наважитися повернути його, хоч майже не сумнівався, що ключ до розгадки секрету вибухівника саме в цьому обідку…

І раптом поїзд ледве чутно здригнувся, рушив з місця і заднім ходом повільно пішов від станції.

«Значить, машиніст дізнався, що состав замінований! — радісно подумав Єршов. — Дізнався і не побоявся одвести назад страшний вантаж. Але як він дізнався про це?..»

Єршов більше не вагався. Він ще раз придивився до кільця з вузьким обідком і побачив на ньому червоний трикутник, який містився саме проти такого ж трикутника на нерухомій частині корпусу і, очевидно, означав установку вибухівника на бойовий звід. На деякій відстані від нього видно було другий трикутник — білий.

Обережно притримуючи лівою рукою корпус вибухівника, щоб він не рухався і не ворухнувся, Єршов тремтячими пальцями правої руки почав повільно обертати кільце з вузьким обідком, щохвилини чекаючи вибуху. Майор був зовсім мокрий від нервового напруження, коли сполучив, нарешті, червоний трикутник на обідку з білим на корпусі вибухівника.

Через оглядове віконце він побачив, що балансирне коліщатко перестало рухатися.

У Єршова зразу ж відлягло від серця, і він голосно, з полегшенням зітхнув. Уже з більшого впевненістю він відокремив вибухівник від ящика з вибухівкою і вигвинтив капсуль-детонатор з нижньої трубки його корпусу.

Тепер поїзд знову почав зменшувати хід, але Єршов майже не звернув на це увагу. Він був щасливий, що знешкодив нарешті міну, врятував людей і поїзд від неминучої загибелі. Стан сильного збудження, що охоплював його весь цей час, змінився якоюсь розслабленістю, майже сонливістю. Він відчув потребу сісти, відпочити трохи, спокійно викурити папіросу. Сівши на підлогу гальмової площадки, майор із задоволенням простягнув ноги, що зовсім затерпли від довгого сидіння навпочіпки.

Вгорі, за виступом даху вагона, виднілося небо. Воно не було вицвілим і бляклим, яким буває вдень в цю пору року, — це було чудове ранкове небо, в якому, широко розгорнувши крила, ширяв молодий, сильний беркут.

Коли поїзд зовсім зупинився, Єршов, ніби прокинувшись від сну, квапливо схопився на ноги і подумав:

«Треба швидше зняти звідси цю скриньку і повідомити всіх, що небезпека минула».

Закривши кришку, Єршов взяв скриньку в руки і обережно зійшов з вагона. Він переніс її через рів, крізь жорсткі, колючі гілки чагарника і, повертаючись назад, окинув швидким поглядом вагони состава. На гальмових площадках його нікого не було видно. Єршов швидко попрямував до паровоза і раптом побачив, як з-під тендера вискочила якась людина в синій спецівці і побігла до локомотива. Впізнавши помічника машиніста, Єршов радісно щосили закричав:

— Рябов! Шатров! Спасибі вам, товариші!

Повідомивши чергового по станції про задум Шатрова, Ольга знову повернулась до вхідного семафора, не усвідомлюючи, навіщо вона це робить. Вона відчувала неприємну, томливу слабість у всьому тілі і, відійшовши трохи від рейок, повільно сіла на обочину полотна залізниці.

А десь там, за пагорбами, схожими на верблюдячі горби, людина, що, як вона відчула тепер, була для неї найдорожчою в світі, гнала геть від будівництва, від людей, які жили тут, від неї, Ольги, смертоносний вантаж вибухівки, кожну мить готової злетіти в повітря і перетворити на попіл поїзд і все живе навкруги на десятки метрів.

Ольга сиділа кілька хвилин з міцно заплющеними очима, а коли відкрила їх, все розпливлося навколо від сліз. Ніколи ще не було їй так важко і страшно…

Сонце тепер зовсім вибралось із-за пагорбів. Промені його падали вже не так косо, як в перші хвилини, і місцевість від цього змінила свою тональність. Барви поблякнули, стали спокійнішими. Навкруги було тихо. Шум і суєта на станції і в бараках припинилися, як тільки Шатров повів назад замінований поїзд. Підвівшись з насипу, Ольга вирішила повернутись на станцію… Але раптом за пагорбом, на який вона так пильно дивилася, пролунав спочатку ледве чутний, а потім щодалі сильніший, майже торжествуючий звук паровозного свистка. Ольга здригнулася: «Невже це поїзд Кості?» Приклавши руку до очей, вона намагалася розгледіти вдалині обриси паровоза. Вона не задумувалася в цю мить, чому повертається назад замінований поїзд, чому він досі не вибухнув. Їй було ясно одне: це поїзд Костянтина, і, значить, Костянтин живий!

Як тільки поїзд показався із-за пагорбів, Ольга кинулася йому назустріч, хоч він був ще дуже далеко. І тут тільки подумала з острахом:

«Як же він не вибухнув все-таки? Чому вони знову везуть цей жахливий вантаж на станцію?» Дівчина зупинилася в замішанні. «Може, припущена помилка і поїзд не замінований? Або, можливо, паровозна бригада зовсім розгубилася від страху і приречений ешелон панічно їздить сюди і туди тепер по перегону?..»

Але