Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

у церкву й поставте свічку, легко одбулися.

Зірка вмостила Лідію в машину.

— А куди ти йшла? — запитала.

— До Валентини Валентинівни, молочка їй домашнього, свіженького…

— Чому ти не виказала лікарям мене?

— Ти ж моя подруга.

— Уяви собі, дитино, ця нахабнюча дівка із «Спейс гьорлз» ущипнула принца Чарлза за сідницю. І де? У Букингемському палаці на прийомі. А малий Віллі крутить віртуального романа з такою самою дзигою Бритні Спірз, — Маріванна розхвилювалася.

Стара завжди бентежилася, коли заходило про справи сімейні Віндзорів. Знала про них усе. Навіть більше за них самих. Зірка підозрювала, що самотня Маріванна в такий спосіб знайшла собі родину для душі.

— А де мій друг Шериф?

На своє ім’я увійшов Шериф, здоровецьке теля-собацюра, коктейль з дога й ньюфаундленда. Зірку обожнював ще цуценям, бо вигулювала, носила кісточки, кидала м’яча, підхвалювала. Сьогодні отримав шмат кров’янки, який блискавично зник у крокодилячій пащеці. Облизнувшись, Шериф поліз цілуватися.

— Годі, Шерко, обслинив, — відбивалася Зірка.

— Доки не поцілує, не піде, справжній мужчина. Розслабся й отримуй насолоду. Потребуєш оперативних даних? Не кажи, що скучила за мною. Старі люди мусять ставати молодим у пригоді, тоді самотніми не залишаться.

— Уважно слухай-чуй. По тобі бачу — щось серйозне.

У нас, у слідчих, як? Картина перед моїм балконним поглядом не змінюється місяцями. Хто куди коли — скажу з похибкою в кілька хвилин. Аж бачу персонажа, а згодом приїжджають міліція і дурка. Випадок? Можливо. Персонаж удруге приїздить на авті, з ким? Правильно, з твоїм сусідою, з Олегом, ми не забули — він шпигує за тобою. Приїздить на його авті, заходить до нашого парадного, а за кілька хвилин виходить. І нарешті персонаж з’являється втретє, годує з Травкою собак, заходить з нею до будинку. Найцікавіше — потім. Ти будеш сміятися, тут знову міліція з обшуком.

Сусіди кажуть, знайшли у Травіати отруту, вона потруїла дітей у твоїй школі. От і міркуй. У тебе вища освіта.

— Як виглядала ця жінка?

— А ти вгадала. Невисока, кругленька, з черевцем нічогеньким, сказати б, місяців з п’ять. Русява, ніс правильної форми, очі світлі — сірі чи голубі. Кримпленовий костюм темно-зеленого кольору, жовтувата блузка. Черевики на низькому ходу, коричневі. В руках торба, як у човників, у торбі щось. Травіату називала Травкою, на ти. Травіата її теж знає. Як тобі?

— Маріванно, за мною кухлики з портретами всього королівського сімейства і каталог мадам Тюссо, — цьомкнула стару у м’яку щічку.

Перш ніж зайти до себе, Зірка навмання дзенькнула Олегові. Почула сторожкі кроки. Олег відкрив вічко, клацнув замком.

— Малі грошики спати не дають, з великими сам не заснеш? Від кого криєшся, папараці? На часі броньовані двері ставити й запасний хід прорубати. З четвертого поверху. Як на летовищах — надувні трапи для аварійних посадок. Ось з’явиться хтось із скривджених тобою — на балкон і драла, — Зірка пройшла на кухню, налила мінералки.

— Нічого смішного, — роздратувався Олег, — вже телефонували з погрозами.

— Не Ліда Олійник?

— А ти звідки знаєш?

— Що вона від тебе хтіла?

— Те, що друг мого дитинства Коля Остен-Бакен від подруги мого дитинства Інги Зайонц, — але грайливість цього разу Олегові не вдавалася. — Я не присягався зберігати таємниці. А моя принциповість буває принциповою лише коли йдеться про гроші. Бо гроші — єдина вартісна річ після здоров’я. Здоров’я без грошей існувати може. Бо потенційно у ньому все, й гроші також. А гроші без здоров’я — пшик.

Спробуй-но до моєї формули підставити інші значення.

Любов без грошей? Розум без грошей? Талант без грошей?

Совість без грошей? Сім’я без грошей? Держава без грошей?

А гроші без усього цього існують. Годні чудово замінити перелічені вартості без втрат.

— А свобода? Не мулятиме золотий унітаз, якщо тебе запакували з ним насамоті в сортирі?

— Ач, зацікавилася. Свобода — вона й є гроші, а гроші — вони й є свобода. Це поняття тотожні. Їх не можна протиставляти, одне дорівнює іншому. Їсти у мене нічого.

Перейдемо до тебе, ти мене погодуєш, а я тобі розповім усе, що знаю. Інформацію треба не лише здобувати, а й торгувати нею. Я продам свою за обід. Часу обмаль, від тебе залежатиме моя чергова програма.

— Сьогодні я розплачуся обідом, а завтра ти мені виставиш рахунка?

— Можеш так подумати?

— Ти випустив в ефір свою піратську касету, я тепер думаю про тебе все. Поставив на кін не лише моє ім’я, а й підставив людину, яка на це не заслуговує. Дав слідству підставу підозрювати мене у злочині, що воно й зробило. Ти — кілер.

— Я закодував на касеті обличчя.

— Хочеш за це отримати орден?

— Прагну справедливості. Як кажуть ув американських кінах, дай мені шанс.

— Даю останній. Ось назва хімічної сполуки. Треба з’ясувати, де вона застосовується. Відповідь мені потрібна негайно.

— Одна умова — я фіксуватиму свої розкопки на відео.

— Хто ж тобі завадить.

— Даси мені інтерв’ю?

— З деякого часу думаю, чи ти взагалі — людина.

— Я — гомо сапієнс. Мій сапієнс хоче, щоби моєму гомо жилося краще, і він не дасть жодним моральним дурницям стати на заваді. Не вимикай мобільника. З ловів звітуватиму.

То даси шматочка ковбаси?

— По тому, як скажеш, чого від тебе хотіла Ліда Олійник, яку підвозив сюди?

— Я тебе недооцінив. Вона хотіла продати інформацію.

— Дорого правила?

—