Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

коли Курах мав розмови з київськими громадянами, інформував їх про вислід нарад із Затонським та орієнтувався в їх поглядах на сучасне становище в Україні, перед самим від'їздом галичан з Києва Затонський несподівано покликав до себе Кондрацького (бо нікого іншого не було поблизу) і подав йому до відома, що Москва погоджується на реорганізацію УГА на таких умовах:

1. Начальна Команда УГА має переорганізуватися, штаб і командувача призначає Москва;

2. Галицькі корпуси перетворюються в бриґади (бриґади в полки і т. д); вони будуть приділені як допоміжні формації до окремих дивізій червоної армії;

3. Політичну працю в реорганізованих формаціях ЧУГА бере на себе новостворена Українська Комуністична Партія большевиків Прикарпаття.

Згідно з цим була складена на письмі угода, яку зараз таки підписали Кондрацький і покликані принагідно Малишевський і Васьків. Пізніше її підписали ще Коханенко й Ростока.

Курах нотує в своїм записнику, що ця вістка дуже здивувала його й приголомшила. Але мене це не здивувало; Затонський був послідовним. Його посилання на Москву було містифікацією, придуманою з метою зломити опір галичан проти КПбУ. Він же ж у Калинівці 1 січня сказав мені, що буде з нашою армією (розподіл її на червоні дивізії) і тепер повторив те саме, нібито як постанову Москви. Через своїх аґентів, що від самого початку крутилися між нами у Вінниці й інших місцях розташування УГА, він зорієнтувався, що галичани схиляються до боротьбістів і настроєні проти КПбУ. Тому він і заграв цілу комедію з Москвою в Києві; а зломивши опір галичан і примусивши їх приєднатись до Порайка під фірмою Укр. Ком. Партії большевиків Прикарпаття, він тільки про око вичекав кілька годин, щоб послатися на Москву й піднести галичанам давно приготовлений плян реорганізації.

Можливо також, що на Затонського вплинув Скрипник, який перед від'їздом до Харкова говорив з ним про УГА.

А Курах, не знаючи, може, цього деталю і почувши про конференцію Кондрацького з Затонським, зробив йому пекельну авантуру, що не покликав на неї його, Опоку, Угррина-Безгрішного й Бойка. Кондрацький виправдувався тим, що, поперше, він сам був заскочений і нікого не було під рукою; подруге, на конференції підписано тільки деклярацію, яка покищо не має обов'язкової сили. Її має підписати ще ревком УГА у Вінниці і щойно тоді вона буде ратифікована та набере обов'язкової сили. На її підставі буде укладений договір і устійниться плян реорганізації УГА та співпраці її з червоною армією. Якраз у цій справі Затонський має незабаром прибути до Вінниці з Порайком, щоб на спільному засіданні з ревкомом устійнити всі справи.

«Я був встеклий на Кондрацького, — пише Курах у своїм записнику, — за конспіративність перед нами, але скоро потім прийшла хвилина холодної застанови. Я вважав і далі, що Кондрацький учинив недобре; одначе, чи можна було його й товаришів обвинувачувати за це? Може погрозами примусили їх підписати цей документ, а може підступно переконали їх, що це єдиний рятунок для УГА? В цім випадку виявилася у всій наготі московська підступність, що діє всюди, де большевики не можуть добитися свого відкритим шляхом».

19. Реакція вінничан на київські події.

По поверненні делеґатів УГА з Києва в помешканні д-ра Давида (що видужував з тифу) відбулася довірочна нарада. У ній узяли участь: Н. Гірняк, д-р Омелян Паліїв, д-р М. Козоріс, д-р І. Макух, полк. І. Роґульський, Микола Балицький, Ф. Палащук, чотар Гачкевич і Мих. Балицький.

Курах склав точний звіт з подорожі та всіх розмов у Києві. Приявні пересиділи до пізньої ночі, обговроювали всі справи й шукали якогось виходу з тієї прикрої ситуації, в якій опинилася УГА й наша справа. Остаточно всі погодилися на тому, що треба: а) держати контакт з нашими лівими (боротьбістами й лівими сд.), б) затягати розмови з большевиками, щоб виграти на часі, а покищо в) закріплювати наші зв'язки з повстанцями, г) добиватися контакту з прем'єром І. Мазепою та командувачем армії УНР ген. М. Омеляновичем-Павленком, щоб реалізувати договір про злуку обох армій (УНР і УГА) з грудня 1919 р. Всі наші збройні сили треба зосереджувати в районі розташування УГА, щоб підготовити утворення єдиного реґулярного фронту і з весною почати загальний наступ проти большевиків. До того часу мусить якось вияснитися становище Петлюри й Петрушевича, може вони врешті знайдуть якесь зрозуміння нашого становища на Заході й доб'ються від нього допомоги в дальшій боротьбі проти большевиків.

Такі були тоді наші задуми й пляни. Але жорстока дійсність ішла своїм шляхом і несла для нас ряд нових болючих розчарувань і несподіванок…

Після тієї наради чергового дня відбулося пленарне засідання ревкому УГА. на яке запросили також представників галицьких комуністів, лівих радикалів, боротьбістів, большевиків, укапістів, борьбістів і деяких діяльних старшин. Приявні були: Н. Гірняк, І. Роґульський, В. Чайковський, М. Козоріс, пор. Марків, чот. Гачкевич, О. Паліїв, А. Музичка, Ф. Замора, а з членів делеґації: М. Курах, М. Угрин-Безгрішний, В. Бойко, І. Сидоряк-Ростока, Ф. Кондрацький, Васьків і Малишевський. Від боротьбістів — Кость Ковтунович, від КПбУ Андрій Хвиля з дружиною Женею, від борьбістів Власов, від лівих сд-ів Юрій Войціховський; від галицьких комуністів Михайло Балицький, М. Ґіжовська, від радикалів Макух, Палащук, Онищук і Микола Балицький. Окрім того, були ще наші старшини СС-ів: Бісик, Домарацький, Маренін, Борис, Індишевський Степан, Козланюк Мих. Головував Н. Гірняк, секретарювали: Гачкевич і Козоріс.

Відкриваючи засідання, голова привітав приявних, потім звітував про дотеперішню працю Вінницького ревкому та про його намагання зберегти одність організації УГА, підкреслюючи її значення в дальшій боротьбі проти польських загарбників. Про відносини в Україні говорив загально, про те, що можна було згадати у зв'язку .з станом нашої справи взагалі. Треба було добре вважати на слова, бо на засіданні були приявні, окрім наших випробуваних людей (старшин і гром. діячів), також різні люди, які, може, тільки вдавали наших приятелів, а насправді чигали на кожне необережне слово, щоб донести про все тим, кому служили.

Потім М. Курах звітував про подорож до Києва, про розмови делеґатів з большевиками (Затонським, Порайком, Михайликом, Скрипником і ін.), не згадуючи, звичайно, нічого про його й Опоки розмови з українськими діячами й провідниками, які мали довірочний характер. Звіт М. Кураха доповнювали інші члени делеґації, а саме: