Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

брати, ануте!

Чого похнюпились? Нехай на панську

 

Макову смуток! Грим об землю лихо!

Зберімось лиш на голоси і тихо

Затягнем нашу пісню арештантську!»

 

21 сент[ября] 1889

 

XXV. ПІСНЯ АРЕШТАНТСЬКА

 

 

Хто любить місяць, я без сонця в’яну,

В тюрмі про волю вже й не нагадаю!

Сиджу й клену свою судьбу погану,

Тих вороженьків, що з-за них страждаю.

 

До суду кличуть, бач, до протоколу.

Суддя мій лютий, став грозить киями…

«Скажи всю правду, то підеш на волю!»

Я визнав правду - і пішов в кайдани.

 

Читають декрет. Стали батько й мати,

Плачуть, не сміють і руки подати…

- «Бач, синку, де непослух той доводить!

 

Господар в путах, в бурій куртці ходить,

В довбанці вбутий, стрижене волосся,

В полі ж пшениця сиплеться з колосся».

 

20 сент[ября] 1889

 

XXVI. ХТО ЇЇ ЗЛОЖИВ

 

 

«Некепська пісня, пане,- Герсон каже,-

Стара бригідська пісня! А зложив

Її хлоп простий, простий хлоп, аякже!

Не тямлю, чим на кару заслужив.

 

А кару довгу мав, вже десять літ

Сидів, а ще, мабуть, мав п’ять сидіти.

От раз комісія якась, адіть,

Прийшла в Бригідки, щось там оглядіти.

 

А він сидить коло вікна й співає

Сю саму пісню - а співав чудово -

І плаче так, що аж ся серце крає!

 

Пани тихцем списали слово в слово

І вислали до Відня. Ну, й за пару

Неділь прийшло: змазав му цісар кару».

 

21 сент[ября] 1889

 

XXVII
«Народ наш в бідах добрий практик: зла вість…»

 

 

Народ наш в бідах добрий практик: зла вість

Його злякать, ні здивувать не може.

Недаром він зітха: «Не вводь нас, боже,

Під панську карність а людську́ ненависть!»

 

Людська́ ненависть - се ж найтяжче горе,

Найгірша кара для громадянина!

Він без людей - слаба в степу билина,

Котру хто хоче - стопче й переоре.

 

З тим горем, з тою карою страшною,

Що бит людськи́й стинає мов косою,

Він панську карність ставить нарівні -

 

Ту, що про себе шумно так голосить,

Немов вона, мов другий Атлас, носить

Весь лад суспільний на своїй спині.

 

16 сент[ября] 1889

 

XXVIII
«Ні, ви не мали згляду надо мною!..»

 

 

Ні, ви не мали згляду надо мною!

Хоч око в око ви не сміли стати,

Не сміли сво́ї правди нам сказати -

Ви підступом побили мя без бою!

 

Щоб над безсильним, хорим показати

Звірячу силу, ви добов нічною

Напали мя, мов вовк за звірино́ю,

Ви чатували на порозі хати.

 

Ви права сторожі? Ні, право в вас

Лиш щит, котрим безправ’я закриваєсь!

Судіть мене, та вас осудить час!

 

Нехай тепер безсильно розбиваєсь

Мій крик о зимні стіни, прецінь раз

Він вирвесь, і ваш сон його злякаєсь.

 

7 сент[ября] 1889

 

XXIX
«У сні мені явились дві богині…»

 

 

У сні мені явились дві богині.

Лице одної - блиски променисті,

Безмірним щастям сяли очі сині,

І кучері вили́ся золотисті.

 

Лице друго́ї чорний крив серпанок,

І чорні очі, наче перун з тучі,

Блищали, коси чорні та блискучі -

Була, немов літній, бурливий ранок.

 

«Не плач, дитя самотнє, цить, мій світку,-

Сказала перша (що за голос милий!),-

Ось на тобі мій дар, чудову квітку!»

 

І соняшник дала мені розцвілий.

А друга мовчки терн втиснула в руку,-

І враз я радість вчув і люту муку.

 

18 сент[ября] 1889

 

XXX
«І говорила перша: «Я любов…»

 

 

І говорила перша: «Я любов,

Життя людського сонце невечерпне.

Як соняшник за сонцем, так за мнов

Най раз на все твоє ся серце зверне.

 

І світ, і люди - всі перед тобов

Являтись будуть світлим боком; скверне,

Погане, зле - лиш з наслуху, немов

Крізь сито тільки будеш знать. Оберне

 

Мій дар до тебе щирих серць багато,

І від найліпших, найчесніших твого

Віку - добра й любові зазнаєш много.

 

Тож хорони, дитя, сей дар мій свято!

Любов людей, мов хліб той до засіка,

Громадь і степенуй в любов до чоловіка!»

 

18 сент[ября] 1889

 

XXXI
«І говорила друга: «Я ненависть…»

 

 

І говорила друга: «Я ненависть,

Любві сестра й товариш невідступний.

Ненавиджу я все, що звесь лукавість,

І кривда, й лад нелюдський та підкупний.

 

Ненавиджу я всю тоту неправість,

Що чоловіка пха на путь непутний,

Що плодить в душах підлість, брехні, зависть.

Крутіж отой могучий, каламутний.

 

Не в серці людськім зло! А зла основа -

Се глупота й тота міцна будова,

Що здвигнена людьми і їх же губить.

 

Се зло й тобі прожре до кості тіло,

Щоб ти зненавидів його і бивсь з ним сміло.

Хто з злом не боресь, той людей не любить!»

 

18 сент[ября] 1889

 

XXXII
«Сидів пустинник біля свого скиту…»

 

 

Сидів пустинник біля свого скиту

Серед лісів безмірних та безлюдних

І слухав пташок голосів пречудних

І вітру в гіллі пісню сумовиту.

 

Аж бач, голубка, його