Читати книгу - "Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман"

знайти об’єктивний і точний спосіб вимірювання креативності. Для цього Борн запропонував проблему, яку можна розв’язати у два способи: тривалий, але ефективний або ж оригінальний і простий, який, проте, вимагав поглянути на завдання з іншого боку. Учасники довго працювали над проблемою. Потім деякі спали, а деякі просто відпочивали. Пізніше вони знову поверталися до завдання. Результат простий, але переконливий: несподіваний розв’язок найчастіше віднаходили після сну. Отже, коли ми спимо, якась частина креативного мислення дійсно працює.

Експеримент Яна Борна демонструє, що сон — це складова креативного процесу, але не єдина. Попри те що муштра й практика зараз не престижні, механічний і рутинний бік творчості також важливий. Сновидіння, як і інші форми хаотичного мислення, допомагають вигадати оригінальну ідею, тільки якщо вже є міцний фундамент ґрунтовних знань у потрібній сфері. Ми бачимо це у випадку Маккартні: він глибоко засвоїв матеріал і розвинув уміння імпровізувати уві сні. Те саме відбувалося під час експерименту Борна. Простір для творчості в снах з’являється, тільки якщо базу для цього закладено важкою методичною працею вдень[55].

А тепер синопсис повноцінної роботи фабрики думок у нічну зміну. Сон — це багатогранний і неоднорідний стан психічної активності, який дозволяє зрозуміти механізми свідомості. Під час першої фази вона згасає й послідовно переходить у режим сильної синхронізації, що запускає процес консолідації пам’яті. Далі починається друга фаза, яка фізіологічно нагадує свідомий стан, але генерує більш хаотичні зразки церебральної активності. Упродовж цього процесу виявляються елементи креативного мислення, виникають нові комбінації й можливості. І все це в супроводі онейричного наративу, у якому переплітаються жах, еротизм і здивування. Повне затьмарення свідомості. Але чи справді ми бачимо сни, коли спимо? Чи це ще одна з ілюзій мозку?

Розшифрувати сни

Кожен стикався із ситуацією, коли, прокинувшись, думав, що проспав кілька секунд, а насправді минули години. Чи навпаки — задрімав на хвилинку, а, здається, минула вічність. Коли ми спимо, час плине по-іншому. Насправді існує ймовірність, що сам сон — лише ілюзія історії, вигадана в процесі пробудження.

Сьогодні можливо розкрити цю таємницю, відстежуючи сліди мислення в мозку в режимі реального часу. Розшифрувати, про що люди думають уві сні, реально, якщо застосувати засоби, за допомогою яких ми досліджували психічні процеси в пацієнтів у вегетативному стані та немовлят і підсвідому церебральну діяльність.

Перший спосіб читання думок на підставі церебральної активності — спроектувати на зорову кору «сітку», щоб кожна клітина відповідала окремому пікселю на сенсорі цифрової камери. Тоді ми можемо реконструювати вміст мислення у вигляді зображень чи відео. За допомогою цієї техніки Джек Ґаллант досить чітко відтворив фільм, маючи у своєму розпорядженні лише мозкову активність людини, що його дивилася.

▶ Завдяки цій технології японський науковець Юкіяшу Камітані створив своєрідний онейричний планетарій. Його команда реконструювала сюжет снів на підставі церебральної активності людей, які спали. Коли учасники досліду прокинулися й розповіли про свої сновидіння, було доведено, що зібрані дані про діяльність мозку збігаються зі свідченнями учасників.

Ось приклади їхніх розповідей: «Уві сні я опинився в пекарні. Я взяв багет і вийшов на вулицю, де хтось фотографувався», «Я побачила гігантську бронзову статую на невеликому пагорбі. Унизу були будинки, вулиці, дерева». Кожен такий фрагмент сну розшифровано на підставі мозкової активності. Але в цьому досліді науковці зосереджувалися не на візуальному змісті — спалахах і тінях, а на концептуальній основі сновидінь. Чітка кольорова реконструкція — поки що тільки проект на експериментальній кухні.

Сон наяву

Під час сну мозок не вимикається, а активно працює, підтримуючи вкрай важливі для належної роботи когнітивного апарату функції. Однак іноді, коли ми працюємо, кермуємо автівкою, теревенимо чи читаємо, розум відривається від реальності й блукає у власних думках. Значну частину дня людина проводить у діалозі із собою. Замріявшись, ми перебуваємо в стані, який за формою й змістом дуже схожий на сни, але відбувається наяву.

Сон наяву чітко корелює зі специфічною нейронною активністю. Коли ми не спимо, у мозку працюють дві функціональні мережі, які певною мірою чергуються. З першою ми вже знайомі, до неї входять лобова (виконує функцію «диспетчерської вежі») і тім’яна (визначає види роботи й складає їхню послідовність, контролює простір, тіло й увагу) частки, а також таламус (центр розподілу трафіка). Це головні вузли режиму активного церебрального функціонування, який спрямований на виконання конкретних завдань.

Коли в пробуджений стан втручаються мрії, лобово-тім’яна система вимикається, а контроль перебирає на себе інше угрупування структур мозку, розташоване в районі площини, що розділяє дві півкулі.

До цієї мережі входить причетна до пам’яті медіальна скронева частка, яка, імовірно, і живить наші сни наяву. А також задня поясна кора, що завдяки численним зв’язкам з іншими регіонами мозку координує стан замріяності, як префронтальна кора — фокусування на зовнішньому світі. Ця мережа структур називається системою пасивного режиму роботи мозку, що цілком відображає історію її відкриття.

Коли функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ) уможливила спостереження за роботою людського мозку в режимі реального часу, перші дослідження протиставляли церебральну активність тоді, коли людина чимось займалася (обчислювала подумки, грала в шахи, запам’ятовувала слова, говорила, виражала емоції), стану, коли вона нічого не робила. У середині 1990-х років Маркус Рейчел виявив, що певні регіони активуються під час виконання цих завдань, а інші — деактивуються. І що найважливіше, перші залежать від завдання, а другі завжди ті самі. Завдяки цьому Рейчел зрозумів два важливі принципи: 1) не існує стану, у якому мозок нічого не робить; 2) коли думки блукають десь далеко, його діяльність координує чітко визначена система, яку дослідник назвав системою пасивного режиму.

Структура системи пасивного режиму роботи мозку діаметрально протилежна структурі контрольно-виконавчої мережі, і це відображає певну антонімічність двох систем. Коли мозок не спить, він постійно перемикається між двома станами: сфокусованістю на зовнішньому світі й замріяністю.

Невже сни наяву марнують наш час і просто відволікають мозок? Чи, як і нічні видіння, існують тому, що відіграють важливу роль у процесах мислення, пізнання й пам’яті?[56]

Наші думки, які іноді опиняються десь далеко від книжки, яку ми читаємо, — вдячний матеріал для вивчення замріяності. Кожному випадала можливість переконатися, що він не має жодного уявлення, про що йшлося на попередніх сторінках книжки, тому що його захопила паралельна історія, яка виштовхнула зміст прочитаного на периферію свідомості.

Ретельний запис руху очей демонструє, що, замислившись, ми продовжуємо читати, скануючи слово за словом, і вповільнюємося на довгих лексемах. Це риси, притаманні уважному й зосередженому читанню.

Паралельно задума знижує активність префронтальної кори й вмикає систему