Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

— А, різниці немає, — махаю рукою і не роздумую перед тим, як казати далі, — це вже коли дивитися будуть...

Ледь язик не прикушую собі. Мало не вибовкала щодо продажу автівки. Так, настав час бігти в номер.

Що я і роблю, але Кулаков зі мною поруч іде.

Навіщо, навіщо, навіщо!

Не награвся ще? Я практично здалася. Нехай йде радіє кудись, але ні, треба переді мною знову маячити. Щоб не забувала свого місця.

Від переживань внутрішнього розбрату я вся маю фізично метушитися, але я дивовижним чином тримаюся. Кожен крок іскорку породжує, і до кінця коридору полум'я мені до горла дотягується, тому й пересихає так у роті. Видихи виштовхую, наче зенітною артилерією обережно бахаю, бо до кожного — раз у раз — морально готуюся і контролюю себе.

Попереду сходи, і там доведеться йти зовсім близько. А якщо він позаду мене підніматиметься, то...

— Хто дивитиметься? Чого різниці немає?

Вік чомучки в когось явно затягнувся. На років сорок.

Ми піднімаємося сходами рука до руки.

— Так я і збиралася в майстерню її везти, ось і будуть дивитися, — чудова брехня, сьогодні в мене явно Меркурій у Близнюках у третьому домі.

— А майстерня де? Підігнати може туди? Краще не їдь на ній, якщо проблеми.

Дякую, ваша столична Величність. Усе ви знаєте краще за мене.

— Вони начебто мають самі приїхати і забрати, — брешу і не червонію, — я на ній не їжджу, так.

Його номер розташований у дальній частині коридору, тому коли я зупиняюся біля входу у свій, Кулаков за планом має далі йти.

Але він не йде.

— А ти де був? — само собою виривається.

Нормальне запитання для людей приятельського знайомства.

Ха-ха.

Привіт, приятелю, до речі, як тобі мої соски на смак були?

— У справах відлучився. — Він розмірковує, що ще сказати. — Частину людей сюди перемістив. Так зручніше. І обстріл мені не сподобався.

— Цей мудак Петренко понарозслідує, звісно, — бурчу я.

Ключ у руках покручую. Якщо скористаюся, то можна відразу бесіду переривати. Пізно вже. Блін, так і не поїла сьогодні нормально.

Власного ознобу лякаюся і клякну, коли Кулак наче мимоволі рвучко крок до мене робить.

— Він тебе допитував? — хмуриться він.

— Ні, з чого б це? Я з ним днями з іншого питання спілкувалася. Реальними злочинами не займається, зате на порожньому місці придумає собі подвиг.

— З якого питання? — не вгамовується він.

Дивлюся на ключ і підношу його до замка.

— Я піду вже, втомилася.

Не посміхаюся, але тіло саме собою пом'якшується. Тьмяне коридорне світло відтіняє усі шорсткості масивного обличчя Кулакова. Він виглядає погрозливим, але зібраним.

Не знаю чому, але мені з першого погляду це в ньому сподобалося. А інших злих агресивних чоловіків на дух не переношу. Мене взагалі злість відштовхує. У випадку з Кулаком, все чомусь із точністю навпаки.

Ніколи не зустрічала такої озлобленої людини, як він. І навряд чи зустріну.

— Алісо, — уривчасто вимовляє він, але не продовжує.

Кулак все-таки притримує двері, коли я опиняюся повністю в номері.

— Якщо Петренко створюватиме проблеми, скажи мені.

Я невизначено поводжу головою.

— Ти Петренка від мене краще захищай, — намагаюся пожартувати, але він не реагує.

— Я серйозно прям. Він каламутить тут багато. Скажеш мені, якщо що.

Ні, не скажу. Навіщо? Він і сам бандюган.

І "якщо що", дзвонити не буду. Як надіслав мені в повідомленні. Господи, коли це було? Зовсім недавно, а здається — вже роки минули.

— На добраніч, — красномовно беруся рукою за двері.

Він відпускає стулку, але з місця не зрушується. Мені раптом так сумно стає, до сліз. Зачиняю двері, навіть не дивлячись на нього наостанок.

####

####

####

Шановні читачі!

❤️Дякую, що ви тут!❤️

Попереду дуже важливі розділи 😉 Будь ласка не забувайте пудписуватися на мою сторінку. Щоб не пропустити новини, колажі, арти та новинки. Сьогодні опублікую колаж «Поцілуй Першим» та більш детальну інформацію про графік оновлень.