Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

16.

Деякий час займаюся тим, що розкладаю речі по полицях. Після дивної розмови з Дем'яном мені все ще не по собі. Взагалі не розумію, що відбувається у його голові, і не факт, що зрозумію. 

Минає не менше години і мій шлунок нагадує про себе болючими спазмами. І все б нічого, але за дверима бродить ця величезна псина, і зустрічатися з нею зовсім не хочеться. 

Тільки от мого терпіння вистачає лише на хвилин двадцять. Тоді забиваю на все і виглядаю у коридор. На щастя, тут тихо і спокійно. На носочках прямую у бік кухні і по дорозі ніхто з мешканців квартири мені не попадається. 

Відкриваю холодильник і з подивом відмічаю, що він під зав'язку наповнений продуктами. Цікаво, у Дем'яна завжди так, чи він до мого приїзду так приготувався?

Не встигаю нічого дістати, коли відчуваю, як до моєї ноги торкається щось мокре. Коли опускаю погляд вниз, з жахом помічаю Арчі біля своїх ніг.

- А-а-а-а! - напевно, мій крик було чутно на весь будинок, та в першу чергу його почув Дем'ян. Хлопець залетів на кухню через мить і, схоже, так поспішав, що навіть одягнутися забув. Я навіть про собаку забула, розглядаючи красиве тіло свого чоловіка, обмотане одним рушником на стегнах. Схоже, він лише з душу, адже з волосся капала вода на торс. 

- Що сталося? - здивовано запитав, переводячи погляд з мене на Арчі. - Ти так кричала, що я подумав, наче на нас напали інопланетяни. 

- Дуже смішно! - фиркаю і намагаюся дивитися куди завгодно, лиш би не на Дем'яна. - Твій пес на мене напав.

- Серйозно? - хлопець усміхається і присідає навшпиньки. Арчі одразу втрачає до мене інтерес і, виляючи хвостом, спішить до свого господаря. - Могла б здогадатись, що він просто голодний. 

Дем'ян тріпає собаку за вухом і знову підводиться на ноги. Мені ж залишається лише розгублено кліпати очима й не червоніти занадто сильно. Хлопець наближається занадто близько, й мені добре чути аромат його гелю для душу. Приємний такий аромат…

Поки він дістає з холодильника м'ясо, я стою поряд, наче вкопана. Страшно навіть поворухнутися, щоб ненароком не торкнутись його голого тіла. 

- Може, ти одягнешся нарешті? - все-таки не витримую і показую своє невдоволення. 

- А що? Я тебе соромлю? - Дем'ян повертається у мій бік, і тепер ми стоїмо в міліметровій близькості один до одного. Я бачу, як капельки води стікають його торсом вниз, і доводиться голосно ковтати слину, якої у роті зібралося занадто багато. 

- Помрій! - на щастя, вдається взяти себе в руки і відштовхнути занадто задоволеного Дем'яна. Їсти більше не хочеться, тому, оминувши його і Арчі, швидко тікаю у свою кімнату. 

Тішить те, що сьогодні вечеря у батьків. Хоча б там нормально повечеряю.  

Без споглядання на голого Дем'яна та його собаки.

На щастя, Дем'ян не з'являється у моїй кімнаті. Напевно, не хотів більше шокувати своїм виглядом. Або ж просто пошкодував мої нерви…

Для вечері вибираю джинсову спідницю та блузку. Волосся збираю у хвіст і наношу легкий макіяж. Мої батьки знають мене, як облуплену, і поряд з ними не треба виряджатися, як на свято. На ноги взуваю кросівки, щоб було зручно - і вуаля! Принцеса готова до виходу!

Вдруге виходжу у вітальню з єдиним бажанням: щоб Арчі кудись запропастився. На щастя, його тут немає, зате Дем'ян уже готовий і чекає саме на мене. А от він підготувався до зустрічі з майбутніми родичами. Темні джинси, біла футболка та сірий піджак. Дем'ян вмів показати себе з найкращого боку, хоча, можливо, не найкращого у нього й не було. 

- Милий прикид, - оглянув мене з голови до ніг, а я ледве втрималася, щоб не закотити очі до неба. 

- Ти теж нічого, - усміхнулася і першою попрямувала на вихід. 

Мене сильно здивувало те, що дорогою до моїх батьків Дем'ян заїхав у квітковий магазин. Прикупив для моєї мами букет червоних троянд, і тепер я зрозуміла, що ще одне жіноче серце скоро опиниться у його полоні. 

Як я і думала, батьки зустріли нас мало не з хлібом та сіллю. Для них Дем'ян був мало не святим, що зійшов з небес. Тепер я остаточно переконалася у словах самого Єгорова. Для мого батька цей союз дійсно неймовірно вигідний, і я маю терпіти власного чоловіка хоча б заради спокою батька. Він точно не переживе, якщо я розлучуся і з Дем'яном. 

Поки татко засипав Єгорова запитаннями, я спокійно насолоджувалась вечерею. Як би сильно не сторонилася самого Дем'яна, та мусила визнати, що він чудово володів собою. Здавався абсолютно зібраним та спокійним, і мої батьки мало в рота йому не заглядали від захвату. 

- Люба, тобі так з ним пощастило, - захопливо заявила мама, коли ми разом відправилися на кухню, щоб нарізати торт. - Та Борис навіть поряд не стояв з Дем'яном. 

Ну... тут я з нею погоджувалася. Борису до Дем'яна далеко, просто по-людськи. 

Як я і думала, вечір завершився на позитивній ноті. Попрощавшись з батьками, сіла в салон Роллс Ройса і відкинула голову на спинку сидіння. Вся ця гра у щасливих закоханих сильно мене вимотала, та це був лише початок. Мене трохи лякала перспектива залишатися дружиною Дем'яна на довгий час. Я сподівалася, що якось все це вирішиться на користь нам обом, але коли це буде… Так далеко я ще не заглядала…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍