Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

Глава 11.1

Олег

 Я знову їхав поспіхом, намагався встигнути перехопити Юлю, бо не мав права її втратити. Життя без неї втрачало сенс, навіть звичного спілкування з нею не вистачало наче повітря в задуху. Дізнавшись особистий номер телефону директора центру реабілітації, дізнався й те, що Юля там знаходиться останній день, а завтра поїде у невідомому напрямку, де мені знову прийдеться розшукувати її.

 Сказати, що мені вдалося вирішити проблеми було б не правильним. Я наполягав на тому, щоб Леся повернулася зі мною, але дівчата, Ліка та Люба, наполегливо відмовляли мене від цієї можливої помилки. Мабуть, дійсно мали рацію, бо я перебуваючи в емоційному збудженні, не подумав про те, з ким буде моя дитина, бо мені як мінімум ще один раз прийдеться поїхати в інший вимір нашого теперішнього життя. Леся тимчасово залишилась з дівчатами, це був найсильніший стимул якомога швидше виконати свої обов’язки та борг перед Батьківщиною, щоб скоріше повернутися та влаштувати нормальне, повноцінне життя для доні. Хоча, слово «повноцінне», на превеликий жаль, тепер стало не актуальним для нашої родини, бо людини під назвою «мама», з нею більше не було. Я вигнав Ірину, не подарував другого шансу, бо мав впевненість, що вона не скористається цією змогою й знову зробить боляче дитині. Хто покинув раз, покине ще раз. Це моє переконання було завжди незмінним.

 З тремтячим серцем залишав донечку, хоча і знав, що з дівчатами їй буде добре, Леся точно буде доглянутою та ситою. Ми з Сергієм поверталися до столиці разом, але в дорозі я змінив плани, як тільки дізнався, що Юля повинна поїхати з центру. Не знаю, що б я робив без свого друга, бо він чемно погодився пересісти на потяг, а мені віддав в користування свій автомобіль, на якому я поспішав на зустріч своїй долі. Все, про що думав в той час, тільки б встигнути її перехопити, молився вищим силам, випрошуючи в них такого щастя, поки права нога щосили тиснула на педаль газу. Життя посміхнулося мені. Коли відкрив двері її кімнати та побачив своє кохання, важкий камінь впав з серця, я радісно зітхнув, та не втримавшись від спокуси, кинувся обіймати бажане. Знав, що в нас ще багато попереду, знав, що ось-ось поїду знов на невизначений термін, але зараз, в цю саму мить, я був найщасливішим чоловіком у світі, бо вона не відсторонилася від мене, відповідала з однаковим голодом і запалом, хапаючись своїми тоненькими пальчиками за мене, а я млів від цього взаємного почуття.

 Ми цілувалися, довго та палко, наче підлітки з якими це сталося вперше, ні на мить не виникло бажання відпустити, кожну секунду тримав її, насолоджуючись теплом оксамитової, ніжної шкіри. Я завинив перед нею, та був безмежно вдячний, за те, що пробачила, подарувала другий шанс. Хотів вірити, що так може тільки по вуха закохана людина, хотів хоч якось загладити провину перед Юлею, сам розірвав цей незабутній цілунок. Притиснувся неголеним підборіддям до її чола, зібрав хоробрість, хвилювався, наче справді таке зі мною було вперше, наче я не дорослий дядечко, який вже багато чого в житті бачив. Заглянув їй в очі, пестячи шкіру великим пальцем, обцілував майже невагомими поцілунками все обличчя, даруючи ніжність на яку тільки був спроможній.

- Серденько… - зітхнув, притискаючись чолом до її чола. Вона тільки дивилась затуманеним поглядом на мене. – Ти моє серце, ти моє кохання… Не можу без тебе, люблю так сильно, що дух перехоплює. – я не очікував від себе наступних слів, не планував, воно якось само собою вийшло. – Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

 Юля якось підозріло завмерла, опустила очі, пальчики почали нервово бігати по руках. А я злякався наче останній боягуз, бо найбільше зараз боявся почути відмову, знав, що це розіб’є моє серце.

- Я знаю, що пропозицію роблять трохи по-іншому. – зітхнув, нервово махнув рукою. – Та ще й розлучення попереду! Але… - знов кинувся до неї. – Я хочу знати, що ти в мене є! Що ми разом попри все!

 Юля виглядала надто серйозною, точно міркувала про щось. Здавалося, шукає шляхи відступу… Я весь тремтів від хвилювання, навіть голова запаморочилася. Дивувався собі, бо так хвилювався із-за жінки вперше. Зрозумівши, яка відповідь на мене очікує, я опустив руки та відійшов трохи назад. Пульс відчувався у скронях, тіло горіло. Якби переді мною була інша, не міркуючи пішов би у наступ, з Юлею так не хотілося, мріяв бути потрібним, бажаним. Мабуть, нездійсненна мрія завітала до мене… Мабуть, мій зовнішній вигляд виказував себе, я навіть здавався собі жалюгідним, не вартим її уваги. Аж, несподівано Юля легенько посміхнулася, вираз обличчя змінився, вона підійшла до мене, вкрила мою руку своєю долонею, підняла очі, не ховаючи емоцій.

- Я теж кохаю тебе, любий! Дуже кохаю!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍