Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Закрийся, - заплющила очі й для переконливості закрила очі руками, - будь ласка!

З одягу на ньому були тільки прогумовані капці для ванної. Але вони мало допомагали ... від вигляду голого тіла.

Мені було соромно і незатишно. Це вчора я була не в собі й просила про щось більше, а сьогодні мене просто бентежив вид його голого тіла. При тому, що "дещо" натякало на те, що моя присутність не залишилося непоміченою.

- Якщо ти не хочеш нічого надягати, то накинь хоча б рушник, - я починала панікувати. Мимоволі хотіла зробити кілька кроків назад, але вчасно схаменулася. Тому тільки похитнулася на місці.Правда, досить сильно. Ледве не впала. Але тут мене втримав Габріель. Як тільки його рука торкнулася мого тіла, мені ще більше захотілося опинитися звідси якнайдалі. Ось тільки міцна чоловіча хватка не дала мені цього зробити. Від його дотику шкіру наче ошпарило. Мене кинуло в жар. Твою ж мати!

- Стій на місці, - почувся роздратований і злий голос, - зрозуміла? - Він розмовляв зі мною як з маленькою дитиною. Але наразі мені було плювати. Я закивала. Аби він відстав. Тільки б відпустив. І начебто він все це і робив. Але якось тягуче довго. Немов спеціально тягнув. Знущався? Випробовував моє терпіння? Або це просто секунди тягнулися нестерпно довго? Або просто я починала божеволіти?

Не витримавши, я прочинила одне око й обережно подивилася на Габріеля якраз тоді, коли він зробив крок у бік і потягнувся за рушником. Крізь опущені вії я спостерігала за тим, як чоловік пов'язував навколо стегон рушник і картала себе за те, що не могла перестати підглядати. Але довелося, як тільки він повернувся і знову зробив крок у мою сторону.

- Від тебе одні проблеми, - промовив він мені на вухо. І я ледве не підскочила від несподіванки, коли по шиї пробіглося гаряче повітря від його дихання.У роті все пересохло. Дихання збилося, а в голові було стільки непристойних думок, що мені стало нереально соромно.

- Я шукала воду, - я явно почала не з того, - я ... хотіла пити. - Мій голос був хрипким і я вилаялася про себе. Чому я так на нього реагувала?

- І тому ти стояла у ванній, поки я мився? Любиш підглядати? - Мені не подобалося те, як він це говорив. Немов я була якоюсь неправильною. Розпусною.

- Якщо ти натякаєш на те, як я поводилася вчора, то це була не я ..., - я відкрила очі й подивилася на чоловіка. Він виявився набагато ближче, ніж я думала.

- Я не натякаю, - він жорстко посміхнувся, - а говорю прямим текстом: ти робиш багато з того, що робити не можна. З чоловіками. Тим більше якщо не хочеш, щоб були наслідки. - Про що це він? Які ще наслідки? Габріель же повинен чітко розуміти, що те, що сталося вчора, було не по моїй волі. І так, мені перед ним дуже соромно за те, що я собі дозволила. На місці хочу провалитися, але не можу ...Тому що на скло наступила, і нога тепер болить так, що я не просто кроку ступити не можу, я стояти не можу. Відчуваю, що від слабкості й оніміння ось-ось взагалі впаду на підлогу. А там ще купа битого скла.

- Принеси мені, будь ласка, капці.

- Це довго. Простіше вчинити так, - і я навіть нічого не встигла збагнути й що-небудь зрозуміти, як мене підняли на руки й міцно притиснули до гарячого м'язистого тіла.

Немов передбачаючи мої спроби вирватися, чоловік тільки сильніше притиснув мене до себе. Так що дихати стало складно. А потім різко розтиснув свої руки. Не повністю, але досить для того, щоб мене налякати. Цього безглуздого жарту вистачило, щоб я щосили вчепилася йому в шию і тепер уже сама хапалася і втискалася в тіло Габріеля під його приглушений смішок.

- Навіщо ти це робиш? - Хапаючись за нього я вирішила трохи відігратися, і з усієї сили увігнала нігті йому в шкіру. Відчула, як напружилися м'язи на його тілі та зраділа про себе.

- Для того, щоб ти, дурепа малолітня, ніколи пильність не втрачала, - сказавши це, Габріель різким рухом розриває кільце моїх рук і жбурляє мене на щось м'яке. Ліжко.

Встигаю озирнутися. Це не та кімната, де я сьогодні прокинулася. Це безперечно його кімната. Чоловіча.