Читати книгу - "Зламані янголи"

Кемпом. Зрештою, що там може статися в найгіршому разі?

— Не поводься як малий.

— Ні, справді. Тепер я бачу все це набагато чіткіше. Такеші, ходімо скажемо Гендові, що ми передумали. Пропоную всім піти битися — це важливіше, — він тицьнув пальцем у Вардані. — А ти… Ти можеш повернутися до табору, з якого ми тебе витягнули, бо я не хотів би, щоб хоч щось із цього шляхетного страждання пройшло повз тебе.

— Яне, ви витягнули мене з табору, бо я була вам потрібна, тож не вдавай, ніби все було інакше.

Поки до мене дійшло, що Шнайдер хоче її вдарити, він уже майже замахнувся відкритою долонею. Завдяки підсилюваним нейрохімією реакціям я встигнув заблокувати ляпас, але при цьому я не зміг не зачепити Вардані і, напевно, збив її з табурета плечем. Я чув, як вона верескнула, впавши на підлогу. Її напій перекинувся й розлився по барній стійці.

— Годі, — тихо сказав я Шнайдерові. Я притиснув його передпліччя до стійки своїм, а друга моя рука зависла, стиснувшись у нещільний кулак біля мого лівого вуха. Наші обличчя були так близько, що я бачив, як виблискують сльози на його очах. — Я ж думав, що ти більше не хочеш битися.

— Еге ж, — видушив із себе він і прокашлявся. — Що є, то є.

Я відчув, як він розслабився, й відпустив його руку. Повернувшись, я побачив, як Вардані підіймає з підлоги свій табурет і підводиться сама. Позаду неї кілька відвідувачів, які сиділи за столиками, підвелися поглянути, що в нас відбувається. Я поглянув на них, і вони поспіхом сіли. Жінка-тактичний піхотинець з купою трансплантатів у одному кутку витримала мій погляд довше за інших, але врешті-решт сіла й вона, не бажаючи бійки з людиною в однострої Клину. В себе за спиною я відчув, як бармен витирає розлитий напій. Я відкинувся назад на щойно обтерту поверхню.

— Думаю, нам усім краще заспокоїтися. Згода?

— Я за, — археологістка знову поставила свій табурет на ніжки. — Це ти мене перекинув. Ти зі своїм противником у двобої.

Шнайдер підхопив пляшку й наливав собі ще чарку. Осушив її й показав на Вардані порожньою чаркою.

— Хочеш знати, що сталося зі мною, Таню? Справді…

— Підозрюю, ти мені зараз розкажеш.

— …хочеш знати? Мені випало побачити, як шестирічна дівчинка загинула, блін, від осколків. Від осколкових, блін, поранень, завданих, блін, мною, тому що вона ховалася в автоматичному бункері, до якого я, блін, закинув гранати, — він кліпнув і підлив ще трохи рому собі в чарку. — І я, блін, більше ніколи не буду дивитися на щось таке. Я за всяку ціну лишатимусь осторонь. Байдуже, яка я після цього пуста людина. Щоб ти, блін, знала.

Він який час переводив погляд з неї на мене, наче ніяк не міг згадати, хто ми такі. Тоді встав зі свого табурета, майже навпростець пройшов до дверей і вийшов. Його остання порція випивки лишилася стояти неторканою на притлумленому світлі барної стійки.

— Ох, чорт, — зітхнула Вардані. Вона вдивлялася у власну порожню чарку так, наче на її дні міг бути аварійний люк.

— Еге ж.

Визволяти її з цієї халепи я не збирався.

— Як гадаєш, мені варто за ним іти?

— Та ні.

Вона поставила чарку й навпомацки пошукала цигарки. Витягнувши пачку «Вогнів Лендфолла», яку я помітив у віртуальності, вона машинально дістала одну цигарку для себе.

— Я не хотіла…

— Ні, я так і подумав, що ти, мабуть, не хотіла. І він теж так подумає, коли протверезіє. Не переймайся цим. Швидше за все, він носив цей спогад із собою, дбайливо його зберігаючи, відколи це сталося. Ти просто згодувала Шнайдерові достатньо каталізатора, щоб він його виблював. Так, мабуть, краще.

Вона роздмухала цигарку і скоса позирнула на мене крізь дим.

— А тебе ніщо з цього вже не зворушує? — запитала вона. — Скільки часу треба, щоб таким стати?

— Подякуй посланцям — це їхня особливість. Питати, скільки часу треба, безглуздо, бо це система. Психодинамічна інженерія.

Цього разу вона розвернулася на табуреті й витріщилася на мене.

— Хіба це ніколи тебе не злить? Те, що тебе так змінили?

Я сягнув по пляшку й налив випивки нам обом по вінця.

Вона не стала мене зупиняти.

— Коли я був молодший, мені було все одно. Ба більше, я вважав, що це круто. Тестостеронова рожева мрія. Розумієш, до Корпусу Посланців я служив у регулярних силах і вже тоді користувався купою програм швидкого встановлення. Це просто здавалося супернавороченим варіантом старого. Тілесна броня для душі. А коли я став досить дорослим для інакших думок, від обробки вже нікуди було подітися.

— Ти не можеш її перебороти? Тобто обробку?

Я знизав плечима.

— Як правило, мені не хочеться. Це характерно для доброї обробки. А це — дуже якісний продукт. Із нею я працюю краще. Боротися з нею важко, і це мене гальмує. Де ти взяла ці цигарки?

— Оці? — вона байдужо поглянула на пачку. — Ой, думаю, в Яна. Так, це він мені їх дав.

— Мило з його боку.

Може, вона й помітила сарказм у моєму голосі, але не відреагувала.

— Хочеш пригоститися?

— Чому б ні? Виглядає на те, що цей чохол скоро стане мені непотрібен.

— Ти справді думаєш, що ми доберемося аж до Латімер-Сіті, — вона подивилася, як я витрушую цигарку й оживлюю її. — Віриш, що Генд виконає свою частину угоди?

— Насправді в нього практично немає причин переходити нам дорогу, — я видихнув і провів пильним поглядом дим, який потягнувся вздовж стійки. Моєю душею раптом заволоділо сильне почуття відходу від чогось, почуття безіменної втрати. Я спробував знайти потрібні слова, щоби знову зібрати все докупи. — Гроші вже пішли, повернути їх «Мандрейк» не може. Тож, якщо нас буде усунено, Генд заощадить хіба що на гіперкидку та трьох готових чохлах. І через це йому доведеться вічно боятися автоматичних санкцій.

Погляд Вардані впав на шифратор резонансу на стійці.

— Ти певен, що ця штука чиста?

— Ні. Я взяв її в незалежної продавчині, але ту порекомендувала «Мандрейк», тож, наскільки я знаю, вона може й бути міченою. Насправді це не має значення. Як встановлюються санкції, знаю лише я, і я тобі про це не розповідатиму.

— Дякую, — в її тоні зовсім не було помітно іронії. В таборі для інтернованих цінність незнання пізнається добре.

— Немає за що.

— А може, нам заткнуть роти опісля?

Я розвів руками.

— Навіщо? Мовчання «Мандрейк» не потрібне. Це буде найбільшою в історії удачею окремої корпорації. Вона захоче, щоби про це знали. Ті