Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Олені хотілося подивитися все. Гуляти таким величезним казково красивим парком їй не доводилося ще ніколи, і вона ні разу не відмовилася від жодного запропонованого маршруту. Але за кілька годин Олена відчула, що ноги починають втомлюватися. Ще б пак! Адже крокувати то вгору, то вниз парковими звивистими алейками їй доводилося на досить-таки високих підборах, на відміну від проводжатого, який завбачливо надягнув зручне спортивне взуття і, між іншим, пропонував Олені зробити те ж саме. Ну, хто ж знав, що парк такий величезний? Тепер вона і від кедів не відмовилася б, навіть від канаркових. Тим більше, що залишалася незвіданою ще найцікавіша, дика частина. Можливо, саме там, під прикриттям лісових нетрів і розташована загадкова територія магії.

— Не бажаєте повернутися до Палацу? — поцікавився принц, коли помітив, що швидкість пересування Олени помітно впала.

— Ні, хотілося б подивитися ще й ту частину парку, яку ви назвали незайманою природою.

— Боюся, вам буде не просто крокувати лісовими стежками в такому взутті, — принц знову опустив погляд на туфлі Олени, і їй знову почулася іронія в його голосі.

І вона вважала Найта беземоційним? Ні, коли справа стосується його самого, тут він, звичайно, не видасть жодного почуття, а ось посміятися з інших, схоже, не проти?

— Мої туфлі цілком підходять для прогулянок лісом, — невдоволено буркнула Олена.

— Добре, — не став сперечатися принц, — ходімо.

Він неквапливо повів Олену далі. Незабаром брукована плиткою акуратна паркова алейка перейшла в добре витоптану лісову стежку, йти якою було навіть зручніше. Принаймні тонкі підбори не застрягали у щілинах між плитками. Але в міру просування вглиб лісу стежка ставала дедалі вужчою. Зрештою, її ширина стала менше долоні, і йти довелося одне за одним.

Найт очолив процесію, Олена йшла за ним. Колюча висока трава, що росла по обидва боки стежки, неприємно дряпала кісточки та ікри. А дерева і чагарники, які обступили мандрівників з усіх боків, затуляли прохід гілками. Якоїсь миті Олена зрозуміла, що просуватися далі — дурна затія, і хотіла вже попросити Найта закінчити екскурсію. Але принц її випередив. Він обернувся і спитав:

— Може, бажаєте повернутися до палацу?

Аномальна впертість, яку раніше Олена за собою не помічала, змусила похитати головою:

— Ні, продовжимо. Кудись же ця стежка веде?

— До ягідної галявини.

— Чудово. Я якраз зголодніла.

У версію про ягоди Олена аж ніяк не повірила. Напевно, цей замаскований лісом шлях веде до території, де Осяяні та Феї проводять свої магічні експерименти.

— Воно й не дивно, що зголодніли, — принц продовжив рух углиб, — якщо врахувати, що нічого не з'їли ні за сніданком, ні за обідом.

Що? Найт, виявляється, помітив відсутність у Олени апетиту? Ця обставина збентежила її. Збентежила настільки, що кілька кроків вона зробила на автоматі і не спромоглася переступити зламану гілку чагарника, що стирчала на висоті кількох сантиметрів від землі. Край гілки боляче подряпав ногу і залишив довгий червоний слід. Олена скрикнула, незграбно подалася убік, не втримала рівновагу і впала в колючий кущ.

Реакція Найта була миттєвою. Олена ще летіла в чагарник, коли він підскочив і підхопив її на руки.

— Не забилися?

Удару як такого не було. Лише багато великих та дрібних подряпин плюс роздерта сукня. Найт акуратно опустив Олену на землю і почав уважно вивчати ушкодження. У деяких місцях величезні дірки, що утворилися в сукні, не заважали принцу бачити те, що він хотів, але якщо клаптики тканини затуляли огляд, він безцеремонно відсував їх.

— Припиніть, — обурено зажадала Олена, коли оговталася, і спробувала відсторонити принца.

Він трохи відсунувся, але як ніде нічого продовжив роздивлятися подряпини:

— Я маю медичну освіту. Дайте мені закінчити огляд.

Треба ж таке! Лікар знайшовся. Олена згоряла від сорому та інших незрозумілих почуттів, викликаних пильним поглядом та обережними дотиками Найта. Їй хотілося схопитися на ноги і втекти світ-заочі. І якби вона мала хоч найменше уявлення про те, в якій стороні палац, так і зробила б. Але дорогу назад Олена не запам'ятала, а отримати чергову порцію незабутніх вражень, блукаючи парком в роздертій сукні і лякаючи парочки, що прогулюються там, не хотілося. Тому довелося витримати тортури-огляд від «лікаря» Найта до кінця.

— Нічого серйозного. Але є кілька глибоких подряпин, які треба обробити, — оголосив свій вердикт принц.

Після чого допоміг Олені піднятися на ноги.

— Іти зможете?

— Звісно, зможу! — гордо скинувши голову, заявила Олена.

Що їй, тут залишатися, чи що?

Вона пішла за Найтом, але кожен крок давався важко. Подряпини нили. Ноги, що втомилися від підборів, не слухалися. Швидкість пересування загрожувала скотитися до ледь живої черепахи. Олена мріяла якнайшвидше вийти з лісової стежки на паркову алею. За кілька хвилин її мрія збулася. Хоча чим їй у парку було краще? По-перше, підбори почали знову застрягати в щілинах між плитками, по-друге, будь-якої миті могли з'явитися перехожі, і тоді не лише «лікар», а й будь-хто охочий зможе безперешкодно розглядати подряпини Олени. І не лише, до речі, подряпини.