Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Глава 15. Темноволоса

Що це в біса було? За Стасом зачинилися двері, а відчуття, що вони досі розчахнуті. Крізь них дме й тягне холодом. Саме холодом, бо ж Ясмін і не думала вірити у слова хлопця. Награється, а що далі? Їй би може й хотілося пограти, та точно не з ним! В таких не виграють.

Монотонний голос бубнів новини. Ліля слухала радіо. Інколи зиркала через плече, а інколи кидала довгі зацікавлені погляди. Ясмін помічала їх, та вдавала, що весь світ почекає до завтра.

Стрілка повільно повзла по циферблату, намотуючи нескінченні кола. Життя теж здавалося циклічною доріжкою, на яку намотувалися сумніви й страхи. Одні й ті ж. Все по колу…

Ясмін написала з ноута на пошту кафедри, беручи відгул на тиждень. Повідомила заступника Миколу, що тимчасово він виконуватиме обовʼязки старости. А більше й не було кому писати.

Горло нещадно боліло, а з ним і душа. І якщо перший біль Ясмін приймала й розуміла повністю, то другий ігнорувала, бо ж ліків проти нього не мала й не знала де шукати. Точно не в темних як гріх очах…

Коли увечері у двері постукали тричі й не подумала, що то до неї, а потім на порозі зʼявилася Славця з пакетом продуктів і посмішкою до вух. Довелося удати перед Лілею, що то давня шкільна подруга, й утягнути дівчину на кухню.

— Що це? — кинула байдужий погляд на пакет.

— Стас попросив закинути тобі їжі, бо ж ви тут супер хворі й вмрете по дорозі до магазину, а я що? Я не проти!

Дівчина дістала з пакету яблуко й зі смаком вгризлася в румʼяний бік.

— Не боїшся заразитися?

— Дурощами? В мене на них імунітет!

Славця провела поглядом хлопця, що взяв маленьку каструльку з плити, й підморгнула йому услід, а тоді нагородила Ясмін довгим задумливим поглядом.

— І що він у тобі знайшов?

Це все зайшло надто далеко! Нащо Стас узагалі відправив до неї Славцю? В турботу не дуже вірилося. Та й він сам би прийшов, хіба ні?

— Нащо Стас тебе прислав?

— Хотів догодити?

Відповідь здалася дивною, а запитальна інтонація і єхидно підняті брови змусили засумніватися.

— Він тебе не посилав, так?

— Так, — байдуже знизала плечима темноволоса.

— То нащо ти тут?

Дівчина підійшла впритул й відкусила шматочок яблука перед самісіньким носом Ясмін.

— Ми зі Стасом росли в одному притулку. Він чомусь вирішив захищати мене. Хоча в першу зустріч я розквасила йому носа. Дивні в нього вподобання, еге ж? Та не суть. Просто я помітила як ти дивишся на нього і мені не сподобалось.

То он воно що! Слава ревнує…

— Я вже казала тобі, що не закохана в твого Стаса.

— В тому й річ. Ще жодної дівчини не бачила в його квартирі. А за іронією, він шукає себе в тій, хто в упор його не бачить. Як не кохаєш, то не чіпай! Ясно?

— Ясно.

Ясмін обійшла дівчину й поставила на плиту чайник. Якщо вже вибралася з кімнати, хоч користь буде.

— Отак просто?

— А ти чекаєш бурхливих зауважень?

— Ну невеличкий скандальчик мене б розважив.

Темноволоса не викликала нічого окрім втоми. День був довгим, а тут ще це дівча з загостреною потребою всунути носа в чужі справи.

— Можеш сказати Зіні на прохідній, що у неї гарна донька.

Вони обоє мовчали якийсь час. Славця взяла чашку з чаєм до рук й глянула приязніше, та оцінкове судження нікуди не ділося з очей. Ясмін не подобалося давати оцінки людям. Це відбирало у них можливість чинити інакше й не гнути спину під ярликами.

Коли чашки спорожніли, Ясмін мовчки вказала дівчині на вихід.

— А продукти? — кинула погляд темноволоса.

— Візьму як моральну компенсацію за твій доречний візит.

— Хм… — усміхнулася Славця. — Починаю розуміти Стаса.

— Добре, що хоч ти його розумієш.

— Жаль, що план провалився. Хотіла нарити на тебе компромат й скинути з пʼєдесталу. А ти й так на самому дні. Знаєш про це?

Усміхнулася у відповідь, хоча й заділо. Боляче цапнуло за душу. Мила дівчинка, нічого не скажеш.

В дверях Славця обернулася й кинула Ясмін надкушене яблуко.

— Що з донькою Зіни?

— Всі приймають її сестру за доньку. Старшу сестру.

Вкладалася спати під хриплий кашель Лілі й дзижчання навʼязливих думок. Хотілося відключити звук, як сповіщення на телефоні. Згадала, що не бачила сотовий ще з самого ранку й полізла під подушку.

Пропущений від мами муляв очі, але нічого особливого. Матір телефонувала раз на тиждень й коли Ясмін брала трубку вони говорили кілька хвилин, а коли ні, то чекали наступного тижня. Тож і тепер почекають. Від Стаса не було жодної звістки. Після тої незрозумілої розмови чекала хоча б чогось.

Телефон в руках дзенькнув. Саме тоді, коли думала про нього, хлопець писав смс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍