Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

33
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 86
Перейти на сторінку:

– Від Крокус Експо ж має ходити якийсь транспорт до навколишніх міст та сіл?

– Думаєш, його не перевірятимуть? – На диво логічно і холодно перепитала у відповідь. – Нас же не звинуватять у тому, що сталось?

– Пробач? – питання спантеличило.

– Якщо ти справді слуга княжича, – Романа в’яло повела рукою, ніби це все ще вважалось нею припущенням. Не більше. – Цікаво виходить. Ти пішов кудись гуляти. І в цей час стається вибух. Всі гинуть окрім тебе. Але замість того, щоб кинутись рятувати свого княжича, якому ж ти ніби вірно служиш, ти тікаєш з міста. На місці детективів, я б вирішила, що ти причетний до вибуху.

Ярослав завмер, мовчки переосмислюючи ситуацію. Дівчина була права. Княжич Ярослав не був визнаний мертвим, таких новин він поки не чув. Однак безперечно, всі цього очікували. Щодо Олега, то відносно невелика кількість людей знала про те, що він покинув готель. Чи дісталась ця інформація губернатора, правоохоронців та слідчих? Чи складуть вони картину так само, як щойно її описала Романа?

– Це може бути версією, – не без сумніву, але погодився.

«Тоді заявити про себе стане єдиною можливістю вижити, – поглянув на геть змарнілу дівчину. – Потрапити на очі журналістам, дати інтерв’ю, яке одразу покажуть в ефірі. І дочекатись на допомогу. Хто б то не був, прилюдно позбутись мене вони не зможуть».

– Нам виходити на наступній зупинці.

– Так, – погодився. І знов поринув у думки.

«Вони знищили цілий готель, вбили двох поліціантів. Невже кілька журналістів їм завадять? І як впевнитись, що прийдуть люди, вірні мені? Або інакше – якщо вони забажають вбити мене саме в прямому ефірі? Терористи можуть піти на таке?»

Його не вчили, як діяти, коли ворог нічим не відрізняється від друга. Кому довіряти? І як відрізнити одного від іншого?

«Розгублений, наляканий і абсолютно безпорадний «княжич», – гірко, знов пригадавши випадок з конем і зламаною ногою. Але цього разу не було поруч козака Остапа, була лише розгублена та налякана дівчина Романа, яку треба було вивести з-під удару і повернути до дому.

«Як я маю діяти?»

На виході з вагону, він так і не прийняв рішення. Сумніви гнітили і лякали. Боліло простріляне плече.

– Зберись, – зло прошепотів сам собі. І огледів простору залу виставкового центру.

Людей все ще було багато, однак більшість тепер направлялась у зворотній бік, повертаючись додому.

– Ходімо.

– Куди?

Просто виконувати накази Романа явно не збиралась. Вона заледве прислухалась до його слів і очікувала на конкретні аргументи, перш ніж приймати рішення. А сил на пояснення в княжича майже не лишалось.

– На автомобільну стоянку, – здоровою рукою потягнув дівчину на себе. – На ComicCon прибуло багато відвідувачів з інших міст. Певний, можна буде знайти щось непримітне.

«Ми маємо залишити місто до того, як перевірки на постах набудуть чіткої організованості, – Ярослав цілеспрямовано прямував до виходу з комплексу. – Допоки вони не знають, що шукати, є шанс вислизнути назовні».

Хто «вони» і кого шукатимуть, княжич навіть не уявляв. Однак…

«Не знаєш, кому довіряти? Не довіряй нікому», – батькові слова, на які Ярослав колись обурювався довгі два тижні, набули і сенсу, і вмісту. Тож, хто б не стояв на постах при виїзді з міста, вони не мали упізнати в ньому ані Олега, зниклого слугу княжича, ані Ярослава.

«Я маю залишити місто. Дістатись безпечного місця. І зв’язатись із палацом».

Це було схоже на план. Ескіз плану. Але на більше в нього не вистачало ані досвіду, ані знань.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 31 32 33 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярослав, Ольга Вільна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярослав, Ольга Вільна"