Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

— експерти з безпеки прозвали його Fancy Bear, «модним ведмедем» — намагався зірвати подання заявки на вибори від Клінтон. На WikiLeaks з’явилися викрадені електронні листи від «Guccifer 2.0» 205 — начебто румунського хакера, під чиїм ніком насправді працювали росіяни 206. За твердженням американських держорганів, у листах ідеться про те, як Кремлю якомога ефективніше вплинути на результати виборів у США 207. У липні 2016 року, перед Національним з’їздом Демократичної партії, WikiLeaks опублікували десятки тисяч електронних листів, що розсварило партійців і підірвало позиції Клінтон. Компанії з кібербезпеки, такі як ThreatConnect і CrowdStrike, розбирали цю ситуацію і пояснювали, як згадуваний підрозділ кібершпигунства використовував фейкові сповіщення безпеки нібито від гугла 208. Мою увагу привернула некоректна побудова речень у фальшивих листах — понад рік тому ми вже отримували такі повідомлення. Я переслав їх у ThreatConnect, де дійшли висновку, що це теж діло рук російської розвідки 209.

Намагаючись зламати Bellingcat по-тихому, одночасно Кремль очорнював нас публічно. Наші розслідування викривали дії Москви, а російські пропагандистські агенції на зразок RT і «Спутніка» продукували ворожі матеріали. У жовтні 2015 року, коли ми оприлюднили геолокацію кадрів із російськими повітряними ударами по Сирії 210, RT опублікувала статтю, в якій мене назвали «закінченим шахраєм» і «безробітним інтернет-наркоманом», «одним з армії диванних детективів нового покоління», які збирають «польові розвіддані» в соціальних медіа і відкритих джерелах. Автор цих образ був зазначений як «аналітик з оборони та безпеки Річард Галустян, який працював у країнах Близького Сходу і Північної Африки вже 40 років» 211. На LinkedIn під цим іменем була зареєстрована людина з восьмирічним досвідом позаштатного консультанта з Близького Сходу та Північної Африки, а також 78-річним досвідом на позиції «штатного анархіста» в «Корпорації Ґая Фокса212» 213. Цим же іменем було підписано колонки в конспірологічних онлайн-виданнях, присвячені, скажімо, Голокосту як «блискучому пропагандистському ходу» 214.

У квітні 2016 року речниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова звинуватила Bellingcat у тому, що агенція разом з українською владою фальсифікує інформацію, «щоб створити псевдодокази і звинуватити Росію» в катастрофі МН17. «На цей момент ми маємо інформацію, — додала вона, — яка наводить нас на думку, що для цієї справи відбираються зручні свідки, яких попередньо навчають». Ми попросили російські МЗС і Міноборони обґрунтувати ці закиди. Хоч як дивно, відповідь ми отримали. «Загальновідомо, що “експертні оцінки” Bellingcat ставляться під сумнів навіть західними ЗМІ через відсутність доказів і підтвердження фактичними матеріалами, — йшлося у відповіді МЗС. — Ви можете перевірити це за допомогою пошукової системи Google у всесвітній мережі, особливо якщо вважаєте себе експертами з інтернет-пошуку».

У цьому саркастичному листі не було жодного аргументу, тож ми написали відповідь. Наступний лист, іще абсурдніший, містив брехливі твердження, дослівно скопійовані з дописів користувача albert-lex з лайвджорналу 215. Тексти були такі непрофесійні, що ми подумали, чи електронна пошта МЗС, бува, не зламана. Але метадані надісланих документів і перевірка у фейсбуку підтвердили: усе це нам надсилали люди, які справді працювали на Міністерство закордонних справ Росії.

Однак те, що ми спостерігали — як у Bellingcat, так і в усьому суспільстві, — виходило далеко за межі російської дезінформації. Спотворювати факти в цифрову добу намагалися також зграї одержимих аматорів, безпринципних махінаторів і жорстоких екстремістів. Результатом став хаос «постправди», і коментатори були у відчаї від того, на що перетворився інтернет. Але адекватне суспільство не бажало здавати своє головне джерело інформації ошуканцям. Питання полягало в тому, чи прийняти два паралельні інформаційні потоки, де одна частина аудиторії споживає доказові матеріали, а інша — залишається у вирі сумнівного вірусного контенту, чи дати відсіч. Ми обрали другий варіант. Ставки виявилися дуже високими, як стало зрозуміло з початком пандемії COVID-19, коли брехня набула такої сили, що була здатна вбивати тисячі або й мільйони людей.

У Bellingcat «екстрена підготовка» до таких інформаційних криз тривала з першого дня діяльності, коли ми переживали хакерські атаки, боролися з постійними наклепами і онлайн-оббріхуванням. Наші наймогутніші опоненти мали російські адреси, та найзатятіші вороги були розкидані по всьому світу: антидоказова мережа постала як дзеркальне відображення Bellingcat.

 

Контрфактуальна спільнота

Ось наочна ілюстрація загрозливості інформаційних війн: спроби зобразити рятувальників-добровольців на громадянській війні в Сирії — людей, які ризикували життям, щоб витягти невинних жертв з-під завалів, — як убивць і навіть торговців людьми. Звинувачення проти Цивільної оборони Сирії, відомої як «Білі каски», звучали абсурдно. Однак насувалося щось геть лихе: саморушна дезінформаційна кампанія, чиї гасла циркулюють поміж любителями теорій змов, державними пропагандистами й альтернативними медіа, — ціла екосистема, яку я назвав Контрфактуальною спільнотою.

«Білі каски», які діяли в підконтрольних повстанцям районах Сирії, де державних служб уже не існувало, об’єднували кілька тисяч волонтерів, 250 із яких загинули під час роботи 216. Вони стали мішенню для прихильників Дамаска і Москви, тому що носили на касках камери і викладали в соцмедіа відео нападів на мирних жителів — документували воєнні злочини. У квітні 2017 року, коли сили Асада здійснили заринову атаку на Хан-Шейхун, від якої загинули щонайменше 83 людини і сотні постраждали, Контрфактуальна спільнота поширила вигадки, буцім винні самі «Білі каски». Конспірологічний сайт InfoWars назвав добровольців «одним з угруповань Аль-Каїди, яке фінансується Соросом і британським урядом» 217. Стаття була підписана Мімі Аль-Лахам, одним із псевдо ютуб-блогерки Марам Суслі, відомої також як Партизанка 218 і Сирійка. Ця авторка відстоювала безпідставні теорії про трагедію 11 вересня й інші катастрофи 219, брала участь у подкасті колишнього лідера Ку-клукс-клану Девіда Д’юка 220, а також у подкасті Раяна Довсона 221, який заперечував чимало аспектів Голокосту, називаючи газові камери «неймовірною нісенітницею» 222.

За роки, відколи я почав писати про свої знахідки в коментарях на Guardian, я