Читати книгу - "Більше позитиву, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

- Знатиму до кого звернутися.

- Попереджаю, я не професіонал, а аматор.

- Ідемо з нами ввечері на паті.

- Ні, дякую, у мене сьогодні вечір перегляду дорам, - ми з Олею кивнули.

* * *

Таке почуття, коли ти виглядаєш надто шикарним для цього заходу. Перекладаючи на більш зрозумілу мову: сильно вирядилася. І це все про мене. Сюди можна було вдягнути джинси та якусь футболку. Наступного дня ніхто б і не згадав, у чому я була, як, власне, і після закінчення вечора. Не було бажання затримуватись і залишатися до останнього. Оля пішла з усіма вітатись, а я вирушила на пошуки тихого місця, яким виявилася кухня. Мабуть, не я одна помітила це або Яна стала моїм сталкером.

- Привіт, чого одна, без Гліба? - по її здивованому погляду я зрозуміла, що вона теж не в курсі де він.

- Йому не вдалося прийти.

- Шкода, - вона з цікавістю розглядала мене. - Ти сьогодні гарно виглядаєш.

- Дякую, так і задумано, - я змусила себе посміхнутися, щоб не сказати їй чогось зайвого.

- Гаразд, не нудьгуй, - отримала таку ж нудотно доброзичливу усмішку у відповідь.

- Не буду, - я продовжувала посміхатися

- Ось, візьми, випий, - Яна простягла мені склянку з рідиною, яка була помаранчевого кольору і пахла алкоголем.

- Спасибі, – я взяла склянку. Яна зникла у натовпі, а я почала шукати очима Олю.

Несподівано хтось схопив мене за руку в якій була склянка:

- Не пий це, – я здивовано подивилася на її власника. Хлопець продовжив, – Тобі щось підсипали.

Глянула на вміст склянки і подумки подякувала, що знаходилася на кухні і умивальник був поруч. Вловивши Янин погляд на собі я демонстративно вилила все зі склянки і викинула її у відро для сміття.

- Спасибі, – я звернулася до свого рятівника.

- Я – Денис, друг Гліба.

На голову мене вищий темно-русявий хлопець із зеленими очима, щось я такого взагалі не пригадую в оточенні Гліба.

- Друг? Але він про тебе нічого не розповідав, – я насупилась і склала руки на грудях.

- Зате про тебе, Леро, я знаю багато, - хлопець заспокійливо посміхнувся.

- Я не знаю де він, ми разом чи вже ні. Якщо ти його друг, скажи, що діється?

Денис трохи нахилився до мене і понизив голос:

- З ним все гаразд. Він тебе не кидав. Йому треба вирішити деякі справи. Коли він приїде, тобі все пояснить.

– Приїде? Виходить, він кудись поїхав? - як я не намагалася, але мені не вдалося приховати в голосі тривогу.

- Так, - він озирнувся на всі боки і запитав, - Ти ще плануєш бути тут чи можемо переміститися у тихіше місце?

Я задумалась:

- Можна, можливо. Неподалік мого будинку є набережна. Але спочатку мені треба попрощатися із подругою.

- Добре.

Я вийшла у залу і озирнулася на всі боки. Одразу помітила Олин рудий пучок на голові.

- Оль, мені треба піти. Гліб попросив свого друга за мною доглянути. Він відвезе мене додому.

- Так-так. Що за друг? Йдемо, я теж на нього подивлюся, - насупилась Оля, явно не збираючись відпускати мене невідомо з ким. Я взяла її за руку і потягла до кухні, де чекав на мене Денис.

- Оля, подруга Лери, - представилася моя захисниця розглядаючи хлопця на наявність особливих прикмет, так про всяк випадок.

- Денис, друг Гліба, – усміхнувся хлопець, розглядаючи руде дівчисько у відповідь.

– Гліб про тебе не розповідав.

- Я нещодавно повернувся до країни.

– Ти до нас надовго?

- Ще не знаю, - знизав він плечима.

- Ну гаразд, передаю Леру тобі, - усміхнулася Оля

- Не хвилюйся, я подбаю про неї.

- Не сумніваюся, - подруга мені підморгнула.

Цей дивний діалог-допит закінчився, і я дістала телефон:

- Зараз викличу таксі.

- У мене машина, - зупинив мене хлопець.

Я обійняла Олю, і ми пішли. Денис провів мене до своєї машини. До набережної ми доїхали швидко і в тиші, кожен думав про своє.

Хлопець припарковав машину, і ми поволі пішли у бік води. Я сперлася на залізний паркан і дивилася на гладь води, Денис повторив за мною. Ліхтарі висвітлювали деякі ділянки і було видно на ній маленькі ледь помітні хвилі.

– У Гліба складний характер. Як ти справляєшся з ним? - я не бачила, як він усміхнувся, але припустила це.

- Запитай мене про щось легше, - я повернулася до нього. - Як ти мене знайшов?

- Гліб попросив за тобою наглядати, - зізнався хлопець.

- Значить, стеження. Це Гліб мені так не довіряє?

- Ні, просто переживає, що ти влипнеш у якусь історію.

- Ще краще.