Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Єво, що сталося? — Лія звузила очі.
— Робота.
— Ти навіть каву не допила, — Роня насупилася.
— Доп’єш за мене.
Я підморгнула їй, але відчувала, як вона напружилася. Вона завжди розуміла, коли щось справді серйозне.
Денис проводжав мене поглядом, але я не мала часу на пояснення.
Вже за двадцять хвилин я була в аеропорту. Вантажний термінал, відокремлена зона без сторонніх очей. Олег і Ігор стояли біля чорного джипа, виглядаючи роздратованими.
— Чому ми тут? — запитала я, наближаючись.
— Бо той, хто керував усім цим цирком, тут, — пробурчав Ігор, кивнувши у бік ангару.
Я перевела погляд. В ангарі, прив’язаний до стільця, сидів чоловік. Його голова була опущена, руки міцно зв’язані, а на обличчі — кілька свіжих синців.
— Він не говорить, — спокійно додав Олег.
Я глянула на них.
— Він ще не говорив зі мною.
Я повільно зайшла в ангар. Кроки луною розносилися по приміщенню. Чоловік підняв голову, очі звузилися.
— Хто ти така?
— Та, хто поставить крапку у твоєму цирку.
Він фиркнув, і я дістала пістолет. Важкий, холодний у руці.
— Ти думаєш, що я боюся?
— Я думаю, що ти розумний.
Він стиснув губи.
— Куди полетів літак?
Тиша.
Я підійшла ближче, опустивши пістолет до його коліна.
— Наступне питання буде зайвим, — попередила я.
Він здригнувся.
— Єгипет.
— Що на борту?
— Золото.
Мене прошило холодом.
— Скільки?
— Триста тисяч кілограмів.
Олег тихо свиснув.
Я глянула на нього, потім знову на чоловіка.
— Хто наказав?
Він стиснув щелепи.
— Хто наказав?!
Тиша.
Я натиснула на курок.
Пролунав глухий клац, але замість пулі з дула вирвалося маленьке полум’я.
Запальничка.
Олег і Ігор застигли.
Я посміхнулася.
— Тепер говори.
Чоловік дивився на мене широко розплющеними очима.
Гра тільки починалася.
Чоловік здригнувся, коли зрозумів, що я просто розіграла його. Але страх уже в'ївся в його очі.
— Ви… ви ненормальна, — пробурмотів він, намагаючись відвернутися.
Я опустила запальничку, сховала її назад у кишеню і присіла навпроти.
— А тепер слухай мене уважно. Я вже знаю, куди полетів літак і що було на борту. Тепер мені потрібні імена.
Він насупився, наче вагаючись. Я дала йому секунду на роздуми, а потім знову взялася за пістолет.
— Стривай! — Він різко вдихнув. — Я не знаю всіх!
— Кажи, що знаєш.
Його погляд забігав.
— Є… є один чоловік. Всі його бояться. Я ніколи не бачив його обличчя, але…
— Але що? — холодно кинула я.
— Вони звуть його "Барс".
Я завмерла.
Барс.
Золотий Барс.
Кров прилила до голови. Тиск у скронях став нестерпним. П’ять років мовчання — і раптом він знову спливає в цій історії?
— Прізвище, — прошипіла я.
— Я не знаю! Клянусь!
Його голос затремтів.
Я вдихнула глибше, намагаючись приборкати хвилю злості.
— І що він зробив?
— Він керував угодою. Без нього цей рейс не відбувся б.
Я повільно підвелася. Олег і Ігор мовчали, але їхні погляди були промовистими.
Золотий Барс. Це не просто шахрай, це гравець іншого рівня.
Я відступила від чоловіка, знизала плечима.
— Ну що ж, ти був корисний.
Він проковтнув клубок у горлі.
— Я… я можу йти?
Я скосила на нього погляд і розтягнула губи в холодній усмішці.
— Не так швидко.
Олег вийшов уперед, схопив його за комір і ривком підняв на ноги.
— Ми ще перевіримо твої слова, — сухо кинув він.
Я розвернулася і вийшла з ангару. Нічне повітря вдарило в обличчя, але не освіжило. У голові дзвеніло одне єдине ім'я.
Барс.
Я витягнула телефон і набрала Лію.
— Єва?
— Нам потрібно поговорити.
Вона затримала подих.
— Про що?
— Про Барса, Золотого Барса. Я вже їду. Йдіть додому і чекай мене в чотириста першій.
Я стиснула телефон у руці, вдивляючись у темряву.
Якщо Барс знову в грі… Це буде зовсім інша історія.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кароока, Mary Uanni», після закриття браузера.