Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

98
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 62
Перейти на сторінку:

Святкування продовжувалося.

Гравців вишикували в ряд. Ведучий зачитав результати, і всім учасникам роздали медалі.

А потім вручили головний кубок.

Роня, як капітан, підняла його над головою, і зал знову вибухнув оваціями.

Я дивилася на доньку, і гордість наповнювала мене до країв. Вона була справжнім бійцем.

І це була її перемога.

У роздягальні панувала звична післяматчева метушня: хто стягав футболку через голову, хто запихав змінні кросівки в рюкзак, а хтось просто сидів на лаві, витираючи спітніле обличчя рушником.

Роня поставила кубок на лавку та обережно провела пальцями по вигравіруваному напису. Її очі сяяли від гордості.

— Він іде в «Орбіту». — Вона підняла підборіддя, ніби вже бачила, як кубок займає почесне місце серед інших нагород волейбольного клубу.

— Я навіть не сумнівалася, — посміхнулася я, склавши руки на грудях. — «Орбіта» має поповнювати колекцію.

— Та ти що, — Роня кинула на мене хитрий погляд. — Це ж наша традиція: кожен виграний трофей ми ставимо туди.

Я лише хитнула головою, дивлячись, як вона обережно загортає кубок у рушник, щоб дорогою він не подряпався.

Тим часом Лія, що стояла поруч, голосно видихнула.

— Ну й вечір, а! — Вона сперлася плечем на шафку й подивилася на мене. 

— Гаразд, дай розберемося з головним питанням: ти більше ніколи, ніколи не розглядатимеш Лева як нормальну людину, так?

— О, Єв, не сміши мене. Після вчорашнього? Якби я могла стерти його з пам’яті, зробила б це вже.

— О, слава богу, — видихнула я й драматично заплющила очі, приклавши руку до серця. — Дівчата, сьогодні великий день. Не тільки через перемогу Роні, а й тому, що моя подруга нарешті зрозуміла, який Лев мудак.

— Не знаю, що тебе так радує, але добре, — Лі посміхнулася, схрещуючи руки. —  Мені колись він подобався, а тепер я сама в шоці, як можна було взагалі на нього дивитися, — фальшиво здригнулася Лія.

— Ну, знаєш, молодість, дурість… — я ледь не пирхнула.

— Кажеш так, ніби тобі п’ятдесят.

— Так і відчуваю себе після кожного його діалогу.

Ми розсміялися.

Роня якраз вийшла з душу, струшуючи мокре волосся.

— То що, куди святкувати?

— В піцерію! — в один голос вигукнули ми з Лією, і вона лише засміялася.

— Дайте хоча б висохнути спочатку.

— Давай-давай, бо зараз Денис прийде, і все, забудеш, що ми існуємо, — підколола її Лія, на що Роня зробила вигляд, що не почула.

Але ми з Лією все ж перезирнулися й багатозначно посміхнулися.

Через кілька хвилин ми вже виходили з роздягальні, а до нас підключився й сам Денис.

Вони з Ронею йшли попереду, розмовляючи так жваво, що, здавалося, їхній вечір міг би тривати нескінченно. Ми ж з Лією плелися трохи позаду, обмінюючись конспірологічними поглядами.

— Як ти думаєш, це вже офіційно? — прошепотіла вона мені на вухо.

— Ще ні, але вже треба купувати сукню на весілля, — тихо засміялася я.

Раптом Роня різко обернулася до Дениса.

— А хто ця блондинка на трибунах?

Я мало не захлинулася від сміху. Лія теж видавила з себе якийсь задушений звук.

— Опааа, — простягнула Лія.

— Почалися любовні інтриги! — я підняла руки, наче ведуча реаліті-шоу.

Роня відвернулася, але ми з Лією помітили, як вона на секунду стиснула губи.

А ось це вже цікаво…

Денис зупинився й потер потилицю.

— Слухай, Роню, вона просто… ну, всюди ходить за мною, я не знаю чому.

Роня, яка йшла поруч, скосила на нього погляд.

— Серйозно?

— Ну так! — він швидко заговорив, явно намагаючись виправдатися. — Вона на всіх іграх, вона завжди випадково в тих самих місцях, що й я… Але мені вона не подобається!

Роня трохи пом'якшала, але її губи залишалися стиснутими.

— Тобі хтось інший подобається?

— Так.

Роня помовчала, а потім запитала:

— Хто?

Денис зупинився й подивився прямо їй у вічі.

— Вероніка Анісімова з мого класу.

Роня кліпнула.

— Що?

— Вероніка Анісімова, — повторив Денис.

Очі Роні ледь не вилізли з орбіт.

— Це я!

Денис усміхнувся.

— Так, ти.

Я й Лія, що йшли позаду, обмінялися поглядами й водночас захихотіли.

— Це найкраще освідчення в історії, — прошепотіла Лія мені на вухо.

— Ага. Вероніка Анісімова, з мого класу, — я ледве стримувала сміх.

— Ха-ха, — Роня кинула на нас сердитий погляд, але ми тільки ще більше розреготалися.

Попереду нас чекала піцерія, святкування та, можливо, нова історія кохання.

В піцерії ми зайняли великий столик у кутку, подалі від шумних компаній. Пахло тістом, розтопленим сиром та орегано. Ми розговорилися, сміялися, піднімали келихи з газованкою за перемогу Роні. Денис і Роня сиділи поруч і, здається, взагалі забули про наше з Лією існування.

— Це просто смішно, — я тихо сказала Лії, відкусивши шматок піци.

— Угу, — вона запила колою. — Спостерігати за ними — краще, ніж будь-яке реаліті.

— Сто відсотків.

Раптом мій телефон завібрував у кишені. Я дістала його, глянувши на екран. Дзвонив слідчий.

Свято довелося відкласти.

Телефон задзвонив у самий розпал святкування. Я щойно зробила ковток своєї кави, сміючись із того, як Денис червонів після зізнання, а Лія стиха підколювала його. Але як тільки побачила ім’я на екрані, усмішка сповзла з мого обличчя.

— Вибачте, це важливо, — пробурмотіла я, піднімаючись із-за столу.

Відійшла вбік, прикриваючи вухо долонею від гамору піцерії.

— Анісімова, є новини, — голос слідчого був серйозним, без натяку на жарти.

— Слухаю.

— Ми знайшли того, хто всім заправляв. Терміново приїжджай в аеропорт.

Пульс стрибнув. Всі пазли починали складатися, і я не могла чекати.

— Вже їду.

Я повернулася до столу, швидко взяла куртку.

1 ... 30 31 32 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кароока, Mary Uanni», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кароока, Mary Uanni"