Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Вибух гримнув зліва, підкидаючи бетонні уламки. Кулі засвистіли ще ближче. Влад і Назар вдвох рвонули вперед, а Даня прикривав їх вогнем. Вони просувалися через двір, перетинаючи відкритий простір під шквальним обстрілом.

 Матераці, ми на місці! — вигукнув Даня в рацію, але відповіді не було.  Повтори! — знову Влад. Тиша.  Сука… — Назар обережно виглянув з-за укриття.

І тут у нього перед очима промайнуло щось темне. Раптово на Влада накинувся здоровенний чолов’яга. Він схопив його за куртку, різким ривком жбурнув об землю. Коли Влад намагався піднятися, важкий удар в живіт змусив його зігнутися. Другий удар — в скроню, аж в очах потемніло. Здоровань ухопив його за плече, стиснувши залізними пальцями.

 Слабак… — пробурмотів він.

Влад важко дихав, його погляд був розмитий. Думки змішалися, але одна не виходила з голови: «Де, блядь, Матераці?!». І саме в цей момент розрізав нічний повітря звук пострілу. Влад відчув, як хватка супротивника різко ослабла. Його очі широко розплющилися, і він повільно похитнувся назад, схопившись за груди, звідки почала просочуватися кров. Глухий удар — і тіло обвалилося на бетон. Влад, досі важко дихаючи, підняв голову й схопив автомат.

 Матераці, де ти блядь був?! — запитав він у рацію, намагаючись оглянути навколо.

Тиша тривала кілька секунд, а потім…

 Спокійно, я з вами, — пролунав знайомий голос.

На секунду все наче завмерло. Влад навіть не повірив, подумав, що йому здалося.

 Саня?! — у рацію хором вигукнули дівчата.

На тому кінці лінії почувся легкий смішок.

 Матераці поїхав, куди треба.

Всі в рації на мить замовкли. У будинку дівчата переглянулися, їхні обличчя світилися радістю.

 Він з нами! — Маша схопила Аню за плечі, та просто усміхнулася й стиснула кулаки.

Макс, який стояв біля входу, почув цю розмову. Він на секунду заплющив очі й видихнув. Глибоко. Його губи смикнулися в ледь помітну посмішку, але обличчя залишалося суворим. Саня зробив ще декілька влучних пострілів, після чого сказав:

Що стоїм, вам може ще червону доріжку простелити? – сказав він з  легкою посмішкою.

Після цих слів всі почали викладатися на повну. Хлопці дійшли до будинку, вони чекали приказу від Сані, він в цей час роздивлявся територію і сказав зачинити головні двері на територію. Дівчата в той час почали збирати більше інформації з вулиці, але вікна в маєтку були завішані. Даша написала Саші:

«Це небезпечно» - написала вона

«Так знаю»

«Я іду до них» - відповів він збираючи свій інвентар

«Що»

«Ні непотрібно»

«Саша не лізь в пекло, кажи щоб вони тікали» - почала писати дівчина, але ці повідомлення не були навіть прочитаними.

Хлопці не чули відповіді від Сані, тоді Даня вирішив взяти керування на себе. Після декількох хвилин, двері винесли за допомоги машини. Зайшовши в середину там була мертва тиша, нікого не було, світло було вимкнуте, вікна завішані, навіть свічки погашені. Хлопці були напоготові, але в цей момент з вулиці вони почули крики, розвернувшись вони побачили Саню, який біг з гвинтівкою за спиною, він біг і викрикував щось. Через декілька секунд вони почули два слова: «Тікайте нахуй». Після цих слів вони помітили зелені лазери, і звуки вистрілів не заставили себе чекати. Хаос в будинку, хлопці сховалися в машині, декількох людей убили, вони гадали що робити, вони навіть не бачили звідки стріляли. Саня ж тим часом біг по території — його силует швидко рухався між статуями, уламками паркану, руїнами старих споруд. Він стріляв з гвинтівки на ходу, змінював позиції, ухилявся від куль. Вогонь від противників лише збільшувався. І тут – глухий вибух. Дальня стіна маєтку раптом затремтіла й… розірвалася. Яскраве сонячне світло хлинуло всередину, освітлюючи все навколо. Запилене повітря вмить змінилося, світло вдарило по очах нападників, які ховалися у темряві. Саня зупинився, перевів подих, і побачив, як хлопці всередині різко підняли голови. Влад першим стиснув автомат.

 Погнали!

Вони вирвалися вперед. Перестрілка вибухнула з новою силою. Кулі свистіли в повітрі, вибухи піднімали вгору уламки, крики заглушували удари зброї. Залишалося питання: як стіна взагалі підірвалася? Десь неподалік Макс стояв із пультом в руках, на екрані якого була видна остання трансляція з дрона. Він провів рукою по склу шолома, що лежав поруч, і коротко посміхнувся:

 Спрацювало.

Його план був простий: використати вибухівку та дрон. Він зняв один із дронів спостереження, прикріпив на нього заряд, і коли момент настав – відправив прямо на стіну. І тепер, користуючись ефектом раптовості, вони вибивали ворогів одного за одним. Саня кинувся назад до друзів, перезаряджаючи зброю на бігу. Він зупинився поруч із Владом і Назаром, які саме стріляли по залишках нападників. Макс підняв рацію:

 Усе чисто з цього боку.

Дівчата на зв’язку підтвердили:

 На камерах чисто, основні вийшли з гри.

Саня опустив гвинтівку, перевів подих.

 Кінець? — запитав Влад, витираючи кров з розсіченої брови.  Тільки початок, — відповів Саня, дивлячись уперед.

Саня повільно підійшов до тіл, що лежали серед уламків і гільз. Він уже бачив цю формую У документах з кейсу. Зараз вони лежали нерухомо, з нерівними позами, що свідчили про запеклу боротьбу. Їхні чорні тактичні костюми мали червоні елементи, що виділялися навіть у тьмяному світлі. Бронежилети, наплічники, сучасні шоломи—все виглядало занадто продумано, занадто якісно. Але була ще одна деталь. На лівому плечі кожного — знак у вигляді чорного трикутника, усередині якого було зображене розлите чорнило, що нагадувало пляму крові. Ці люди не були випадковими найманцями. Саня відчув, як холод повз по його хребту. Як вони дізналися, що ми тут? Він оглянув територію — сліди боротьби були всюди. Вибухнула стіна, броньоване авто, закривавлена земля. Бій закінчився. Але думки не давали спокою. Хто їм розповів? Як вони знайшли нас в Італії? Саня озирнувся на хлопців, які досі обшукували тіла. Влад тримав зброю напоготові, Назар говорив щось по рації, Макс розглядав дрон, що вже виконав свою місію. Саня важко зітхнув і дістав телефон. Пальці швидко набрали повідомлення: