Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

Розділ 29: Перехрестя доріг

Час минав, і Єва з кожним днем усе більше звикала до нової реальності. Вона вже не відчувала такої глибокої порожнечі, коли прокидалася вранці. Відстань між нею і Марком ставала менш відчутною завдяки їхнім регулярним розмовам і зустрічам, які траплялися, як рідкісні, але надзвичайно важливі моменти. Проте навіть попри ці моменти близькості, Єва не могла не відчувати, як змінюється її життя, і як це змінення не завжди було передбачуваним.

Вона навчилася бути самодостатньою, займатися своїми справами, мати час для себе та друзів. Водночас, усвідомлення того, що вона була на самоті, нікуди не зникало. Все більше і більше виникало нових викликів: вона розуміла, що її стосунки з Марком не будуть такими, як раніше, і навіть після всіх цих розмов, вони все більше ставали схожими на дві паралельні лінії, які, хоча й мали спільний напрям, але ніколи не перетиналися.

І ось одного дня, коли Єва повернулася додому після школи, її телефон вибухнув від повідомлень. Всі вони були від Марка, але не ті, до яких вона звикла. Вони були переповнені емоціями і тривогою. Всі ці повідомлення були важкими, настільки важкими, що Єва почувала себе ніби під час бурі.

“Єво, я не можу більше так… Це дуже складно. Я відчуваю, що ми віддаляємося один від одного, і це ламає мене. Я не знаю, чи ми справді готові до цього.”

“Я не хочу тобі завдавати болю, але я починаю сумніватися. Ти, мабуть, не відчуваєш того ж. Я не можу більше бути впевненим.”

Єва сіла на ліжко, утримуючи телефон в руках. Її серце билося швидше, а руки стали холодними від страху і розгубленості. Вона не могла повірити, що це відбувається. Це були саме ті слова, яких вона боялася найбільше. Відстань, здається, почала давити на їхні стосунки, і Марк не витримував.

Вона не знала, що відповісти. Замість того, щоб одразу писати відповідь, Єва вирушила на прогулянку. Її серце було переповнене думками про те, що робити. Вона не могла дозволити собі потонути в цих сумнівах, адже знала, що якщо не знайде правильного слова, все може зруйнуватися.

Прогулюючись парком, вона зрозуміла, що найбільше їй зараз потрібно зрозуміти — що ж насправді вона відчуває. Вона оберталася в голові свої почуття до Марка: чи це справжнє кохання, чи це лише звичка і прив’язаність? Їй було складно розібратися в своїх емоціях. З одного боку, вона відчувала, що її з ним зв'язує щось більше, ніж просто приятельські стосунки. Але з іншого боку, вона розуміла, що таке віддалене кохання може бути надто складним і болісним.

Зрештою, Єва вирішила написати йому відповідь:

“Марк, я теж відчуваю, що все стало складнішим. І я не хочу, щоб ми почувалися так, як зараз. Мені боляче, але я не можу тобі сказати, що це легко. Я знаю, що ми змінюємося, і це нормально. Може, нам потрібно час, щоб зрозуміти, куди ми рухаємося. Я не знаю, що буде, але не хочу, щоб ти страждав. І якщо це означає, що нам потрібно трохи відпочити один від одного, тоді так.”

Вона натиснула “відправити”, і хвиля емоцій пройшла через неї. Вона не могла передбачити, що він відповість, але відчула, що це було правильне рішення.

Марк відповів лише через кілька годин, і його відповідь була несподіваною:

“Я розумію. Ти права. Може, нам і справді потрібно трохи часу, щоб розібратися в собі. Я не хочу, щоб ми змушували один одного страждати, і, може, ця пауза — саме те, що нам зараз потрібно. Спасибі, що сказала це.”

Єва відчула полегшення, хоч і тривога не зовсім зникла. Вона зрозуміла, що вони дійшли до важливого етапу — етапу, коли вони більше не могли бути тільки підлітками, які просто спілкуються і закохуються. Тепер вони мали вирішити, чи готові пройти цей шлях разом, чи кожен з них повинен рухатися далі окремо.

Наступні кілька тижнів були складними. Єва і Марк не відновили свої стосунки до попереднього рівня. Вони стали більше думати про себе, про своє життя та про те, хто вони стали. Вони не мали жодної конкретної відповіді на те, чи буде їхнє кохання жити далі, але це не було вже важливо. Важливим було те, що кожен з них зрозумів, що їхнє життя має бути їхнім, і що іноді відстань — це не тільки фізична, але й емоційна перешкода, яку потрібно подолати.

Це було важке рішення, але Єва знала, що це був крок до нових горизонтів, до нових можливостей для обох.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍