Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

потертий з одного боку. А за дверима точно щось є. Щось люто бажає вирватися на свободу — поверхня аж прогинається під потужними ударами. Пам'ятається, дракониця назвала це паром. Якщо це і пар, то дуже насичений.

Риль обережно потягнула за ручку. Добре, що вона підставила ногу під нижній край дверей. Якби не це, вона б не втрималася. З щілини вирвалися перші, поки ще тоненькі, струмені полум'я. Оце так, а пар виявився з сюрпризом. Риль зробила крок трохи в сторону і навалилася плечем на двері. Та несподівано виявилася крижаною. Зате збоку вже відчутно припікало.

Напір за дверима посилився. Але дівчина не здавалася. Повільно, сантиметр за сантиметром, її зсовували в сторону. Щілина ставала все ширшою, а жар нестерпнішим. Тепер одна половина тіла Риль закрижаніла від обпікаючо-холодної поверхні дверей, зате друга — вже майже присмажилася від язиків полум'я, що виривалися з-за неї.

Але вогню набридло вести себе тихо, і він вирішив різко відвоювати собі свободу. За дверима несподівано затихло, і натиск ослаб. Риль напружилася, готуючись до неприємностей. Бумс! Потужний удар потряс двері, відвойовуючи відразу десять сантиметрів свободи. І знову все стихло. Дівчина вперлася обома ногами в те, що з натяжкою можна було назвати підлогою, а спиною притулилася до дверей. Там точно оселився вогнедишний дракон, і зараз він збирав сили для чергового потужного ривка.

— Ну, ще трошки. Потерпи. Зберися. Треба триматися, — вмовляла себе Риль.

Удар болем віддається в спину. Ще удар, ноги зрадницьки ковзають по підлозі.

Риль втрачає рівновагу, падає, а за спиною радісно реве полум'я, вириваючись вогненної лавою з відчиненого отвору.

Немає сил навіть встати. Вона просто сидить на підлозі, притулившись спиною до дверей. Та вже не така холодна, як раніше, з кожною секундою стає теплішою.

— Закрий двері, — луною прокочується навколо.

«Мамочка, як же погано!» Нестерпно болять опіки, друга половина тіла закрижаніла і, напевно, покрилася крижаною кіркою. Які двері, навіщо закрити? Їй зараз так погано. Закрити очі і все.

— Асхарать, ти двері закриєш чи ні!

«Але ж не відчепиться», — з тугою подумала Риль.

— Так, йду вже, закриваю.

Застогнавши, піднялася на ноги. Кожен рух пронизував тіло сотнями голочок болю. Полум'я через двері виривалося вже тоненькими язичками. Риль штовхнула двері рукою, і ті з гуркотом зачинилися.

Зіщулився і навколишній простір, поглинувши свідомість, відправивши його в морок забуття.

Глава 13

Свідомість поверталося повільно. Знайомий смак крові в роті, в голові туман, а тіло — немов не рідне. Як би подібне пробудження не увійшло в звичку, а то братика так до недокрів'я довести можна.

— Відкривай очі, сестричко, я ж відчуваю, що ти прийшла в себе!

Чиїсь пальці міцно стиснули її долоню. А ось і він, про вовка промовка. Риль розплющила очі. Над нею схилилися два стривожених обличчя, за ними маячило третє. Всі брати в зборі. А де їх лунма, де ця тільки на вигляд почесна мати сімейства, а насправді азартна експериментаторша?! Риль дуже хотілося поставити їй кілька питань, а головне з'ясувати, чому її сини перебувають тут, біля ліжка, а не мирно вечеряють у будинку. Висновок очевидний: щось пішло не так, і братикам все-таки довелося відвідати кабінет.

Вона акуратно потягнулася до джерела, і з переляку широко відкрила очі. Зникло все, немов навколо неї поставили глуху стіну. Риль не відчувала більше схованих за захистом потоків сили, навіть почуття зростаючого десь в глибині теплого комка сили пропало. Дівчина похолола. Невже… невже їй не вдалося розкрити джерело?

— Ти повинна була нам розповісти, — з м'яким докором промовив Кестірон, — багато чого вдалося б уникнути.

Вона вперто стиснула губи.

— Ви б повернули мене назад. А війна не потрібна нікому з нас.

— Ми б щось придумали, — Фестігран підійшов ближче, сів в ногах, — але відправляти в перший політ ще неоперене пташеня…

— Це був мій вибір.

— Він міг стати останнім у твоєму житті.

— Досить, — заступився за дівчину Ластіран, — не переживай, сестричко, тепер ти маг, справжнісінький і дуже сильний, — він лагідно посміхнувся Риль. — Хоча якби ти була драконом, я б усі крила пообривав за таку витівку. Ще б трохи і зараз би я тримав за руку твій холодний труп. Ми ледве встигли врятувати вас двох з-під уламків. Мама віддала всі сили, намагаючись тебе стримати. А коли зрозуміла, що не може витягнути, покликала нас. Добре, що я зміг дотянутися — ти майже вичерпала джерело.

— Але чому тоді… — Риль замовкла, але дракони зрозуміли її без слів.

— Я заблокував тебе на час, щоб дати прийти в себе після ініціації. — Кестірон зробив серйозне обличчя, — якщо ти зараз влізеш куди-небудь ще, то… — він багатозначно замовк.

— Нас може і не виявитися поруч, — справедливо зауважив Ластіран.

— А як там Арагрела? — стривожено запитала Риль.

— З нею все в порядку. Керує відновленням свого кабінету.

— Ой, — щоки дівчини стали червоними, — я там сильно все рознесла?

— Дурниці, — відмахнувся Фестігран, — не вперше. Стіни міцні, а дах поміняти легко. Ну а обстановку наша мама оновити завжди готова. Ремонт — її улюблене заняття. Все, відпочивай. Вважай, ти три дні під домашнім арештом.

— І з постільним режимом, а то блок не зніму, — пригрозив Кестірон.

На цьому брати покинули кімнату. Ластіран йшов з явним небажанням, і в погляді, який він кинув на дівчину, було багато всього: пережитий страх, полегшення — жива, і дещиця провини, і щось ще плескалось в глибині вогненних язиків полум'я.

«Блок він не зніме», — бурчала про себе Риль після двох годин лежання в ліжку. Напередодні ось таких же одноманітно нудних трьох днів, ця загроза вже не здавалася такою страшною. Розкрити б цей блок…

На жаль, лише мрії… Риль прекрасно усвідомлювала, що як маг вона зараз слабша за дитину, а розкрити блок, поставлений цілителем, та ще й драконом, не зможе навіть через п'ятдесят років. Занадто різними були принципи драконячої і людської магії. Хоча хто знає… Драконом вона, звичайно, не стане, але який вплив драконяча кров справить на розвиток її магічного джерела, не зможуть сказати навіть драконологи.

Риль, похитуючись, сповзла з ліжка. Відчуваючи в усьому тілі осоружну слабкість, попрямувала у ванну кімнату. Назад вийшла вже бадьора і посвіжіла, і ще жахливо голодна.

— Я так і думала, що ти не станеш валятися в ліжку, — зменшена копія Арагрели безцеремонно сиділа в кріслі біля вікна, пильно розглядаючи Риль. Та ж царська посадка голови, високі вилиці і чорні очі з цікавими язиками полум'я. Ось тільки у молодшій Гнізда