Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

була білосніжна шкіра і біле, як сніг, волосся. Приголомшлива красуня!

Риль знизала плечима, посміхнулася, мовляв, не можу більше — набридло. Насправді їй з великими труднощами вдалося, не виявляючи слабкості, дійти до ліжка. Вона щільніше запахнула банний халат і забралася з ногами на ліжко. Полегшено відкинулася на подушки.

— Я Гранта, — відрекомендувалася юна дракониця, — а тебе звуть Риль. Ти красива, — з щирим захопленням сказала вона.

— Куди мені до тебе, — посміхнулася Риль.

— Смієшся? — ображено надула губи молодшенька.

Риль в здивуванні підняла брови. Невже вона не розуміє, як прекрасна в своїй незвичності. Ах, це дитяче — бути, як усі.

— Дай вгадаю, — задумливо промовила дівчина, — біле волосся, бліда шкіра — луска твого дракона білосніжна, я права?

Обличчя Гранти скривила гримаса відчаю. Вона підхопилася з крісла, пройшлася по кімнаті, не в силах стримувати бурхливі емоції. Схоже, проблема для неї стояла давно і вкрай гостро.

— Щоб у мене хвіст відсох! Дивись, — з такою силою потягнула за волосся, забране в довгий хвіст, що Риль злякалася, як би вони не відірвалися, — БІЛІ! — вимовила Гранта з огидою, наче ті були, як мінімум, слизькими щупальцями.

— І дуже красиві, — м'яко посміхнулася Риль.

— Ти не розумієш, — трагічним тоном вимовила дракониця, — у мами вони чорні, у тата, у братів теж, та у всіх волосся — чорне!

— Здається, розумію, — кивнула Риль. Вона співчутливо оглянула драконицю — не усвідомлює, дурна, свого щастя. Так за таке горе половина дівчат на її курсі свої багатства віддали б. А друга половина від заздрості злягла. Натуральна блондинка з чорними очима і витонченою фігурою, а грація…

— Ти що любиш? — запитала вона раптом.

— Га?… — молодшенька припинила метання по кімнаті і завмерла в подиві.

— Рибу ловити, каміння збирати, квіти, що?

— Перли збирати, — розгублено зізналася Гранта.

— Просто уяви, ти пірнаєш за перлами, відкриваєш одну раковину, другу, третю — всюди білі перлини, а ось в п'ятій чорна. Ти якій більше зрадієш?

— Звичайно, чорній! У мене така в колекції поки тільки одна — вони ж велика рідкість.

— Зараз розумієш? Ти і є біла перлина серед багатьох і багатьох чорних.

Ніжний рум'янець виступив на білосніжній шкірі дракониці.

— Ти справді так думаєш?

— Справді, справді, — Риль втомлено зітхнула. Розмова її вимотала, і тепер дівчину невблаганно хилило в сон.

— А ти не тільки красива, але і добра, — дракониця радісно закрутилася по кімнаті, щось наспівуючи, — хочеш, секрет відкрию?

Риль кивнула. Не відстане ж, поки не відкриє.

— А ти йому подобаєшся. Він мені стільки про тебе всього хорошого розповідав. «Риль те, Риль се»…

— Хто? — завмерла Риль.

— Кесті, — трохи помовчавши, відповіла молодшенька, і, примружившись, уважно подивилася на дівчину. Мабуть, ім'я лікаря відновило в пам'яті дещо іще, — ой, я тебе зовсім замучила. Все, відпочивай, а то ти зовсім бліденька, — і дракониця бадьоро рвонула до дверей. Риль втомлено прикрила очі, але двері відчинилися знову і всередину просунулась біла голівка, — ти тільки Кесті не говори, що я до тебе приходила, а то він мені точно крила обірве!

Голова зникла, щоб за секунду тут же намалюватися знову.

— Я завтра до тебе ще зайду.

Риль посміхнулася і кивнула. Власниця білосніжного волосся нарешті остаточно зникла за дверима, а у дівчини навіть не залишилося сил заповзти під ковдру. Так і вимкнулась, напівсидячи на подушках. Крізь сон відчула, як хтось акуратно накриває її ковдрою, укладає зручніше. Ще їй наснилося, що поцілунок залишив слід на її скроні.

Потім приходив ще хтось — не кімната, а прохідний двір, але Риль так і не змогла змусити себе прокинутися. Вона чесно намагалася, але чиясь тепла рука лягла їй на чоло. «Спи, солодких снів», — промовив хтось, занурюючи в країну примарних фантазій.

Пробудження було не з приємних, але принаймні краще, ніж в останній раз. Тіло затекло і рухалося важко. «Скільки я проспала?» — замислилася Риль. Схоже, чимало, і явно її сон не був природнім. Перестрахувальники! Але треба визнати, відчувала вона себе набагато краще. Виповзла з ліжка, похитнулася, не впала — і то добре. Хм, блок ще не зняли. Нічого, вона терпляча, почекає.

Повернувшись з ванни, Риль виявила, що в кімнаті більше не одна. Кестірон з невдоволенням оглянув замотану в банний халат дівчину.

— Все-таки встала. Я так сподівався утримати тебе в ліжку довше, але, видно, не вдасться.

Він зняв кришку з тарілки, що стояла на столі.

— Прошу.

Риль відсахнулася. Аж надто знайомий запах рознісся по кімнаті. Тільки не ця гидота!

— Хочеш ти чи ні, тобі доведеться це з'їсти. Повір, це не просто їжа, а спеціальний живильний розчин. Він допомагає краще перенести чергове вливання драконячої крові, а крім того швидко відновлює сили. Хочеш, я погодую тебе з ложечки?

А ось на це вона піти не могла. Бр, яка слизька гидота! І хто таку гидоту готує — руки б тому пообривати, точніше, крила.

— Ось і розумниця.

Її навіть по голівці погладили, коли вона останню ложку проковтнула. Кестірон забрав порожню тарілку, єхидно запитав, чи не потрібна їй добавка. Риль тільки головою похитала. Говорити вона побоювалася, супчик наполегливо просився назовні, підбираючись до горла.

— Тоді залишу відпочивати. Пам'ятай, з кімнати ні ногою, інакше блок не зніму, — пригрозив дракон.

До вечора Риль вже майже озвіріла від неробства. Обстановку в кімнаті вона вивчила досконально, як і пейзаж за вікном.

Два великих вікна наповнювали спальню сонячним світлом. З них відкривався приголомшливий вид на темно-сині океанські простори. Білі баранчики хвиль то тут, то там розбавляли синь води. Вдалині на горизонті пушилися сизо-білі хмари. У них готувалося впасти сонце. Судячи з розташування світила на небі, зараз трохи за полудень.

Обставлена кімната була зі смаком і по-домашньому затишно: просторе ліжко, затишні м'які крісла біля вікна, пузатий коричневий комод, величезний білокам'яний камін з двома застиглими статуями дивовижних звірів на верхній полиці.

Шкода, що не було книг. Хоча, якби і були, Риль не змогла б їх прочитати. Дар розуміння чужої мови не поширювався на письмо і читання. У світах, де справи вимагали частої присутності, навіть досвідчені маги вчилися читати і писати. В іншому випадку подібна неосвіченість могла принести величезні неприємності, і в першу чергу, недовіру торгових партнерів.

Кімната встигла змінити колір на рожеві відтінки заходу, коли зайшов Ластіран. В руках він тримав величезну книгу, а кишені його піджака підозріло настовбурчились.

— Добрий вечір, сестричко, як самопочуття? — посміхнувся він їй.

— Дякую, добре, тільки нудно, — поскаржилася вона.

— Тоді тримай, — він простягнув їй товстий, явно старовинний, фоліант, красиво прикрашений камінням та потемнілими