Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Розділ 32:

Можливо, більше тижня Лея плакала. Кожної ночі, щодня — як тільки залишалася сама. Її телефон став єдиним джерелом спокою, бо саме тоді вона могла чути Кая. Коли ж зв’язок обривався — все навалювалось із новою силою. Вона не могла сприймати себе. Кожен дотик до власного тіла був ненависним, кожен погляд у дзеркало викликав нудоту.
Хлопець не розумів. Він продовжував тиснути. Просив розповідати деталі. Їй було огидно навіть згадувати, але вона стримувалась. Старалася говорити рівно, без емоцій, щоб він не думав, що з нею щось не так. Щоб не розгнівався. Щоб не подумав, що вона його більше не любить.
А потім він просив увімкнути камеру.
— Покажи себе, — говорив він лагідно, ніби не розуміючи, що її трясе тільки від цих слів.
Їй подобалося, що він хоче бачити її. Що йому не байдуже. Але саму себе вона бачити не могла. Її обличчя стало чужим. Очі — порожні. Усмішка — натягнута. Лея вмикала камеру, ховаючи себе за світлом, за кутом, за фільтром. І тихо ненавиділа себе ще більше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍