Читати книгу - "Буря Мечів"

Ланістери — брехуни, ви забули? Але це не має значення, бо й ця дівчина підійде для справи. Хто зможе заперечити, що це Арія Старк? Усі, хто її знав близько, загинули, окрім хіба сестри, а та зникла.

— Навіщо ви мені все це розповідаєте, якщо це правда? Ви же зраджуєте таємниці власного батька.

«Таємниці королівського правиці,— подумав Джеймі.— Батька в мене більше немає».

— Я свої борги сплачую, як і всі добрі левенята. Я ж пообіцяв леді Кетлін дочок... а одна з них і досі жива. Мій брат, можливо, знає, де вона, от тільки не каже. Серсі переконана, що Санса допомагала йому з убивством Джофрі.

Дівчина уперто стиснула вуста.

— Ніколи не повірю, що та лагідна дівчинка — отруйниця. Леді Кетлін казала, що в неї добре серце. Це все ваш брат. Був же суд, казав сер Лорас.

— Аж два, якщо по правді. І мова, і меч брата підвели. То була кривава різанина! Ви з вікна не дивилися?

— У мене камера виходить на море. Але я чула крики.

— Загинув княжич Оберин Дорнський, сер Грегор Кліган при смерті, а Тиріон визнаний винним в очах богів і людей. До страти його триматимуть у чорній камері.

Брієнна поглянула на нього.

— Ви не вірите, що це він.

— Бачиш, дівко? — холодно посміхнувся він.— Ми так добре вивчили одне одного! Тиріон хотів бути мною, відколи перший крок ступив, але у царевбивстві він мене наслідувати не буде. Це Санса Старк убила Джофрі. Брат мовчав, щоб її захистити. Час від часу в нього бувають такі напади шляхетності. Останнього разу це йому носа коштувало. Цього разу коштуватиме голови.

— Ні,— заперечила Брієнна.— То не дочка міледі. То не могла бути вона.

— Ось вона — вперта дурна дівка, яку я так добре пам’ятаю!

Вона спалахнула.

— Мене звати...

— Брієнна Тартська,— зітхнув Джеймі.— У мене для вас подарунок.

Запхавши руку під крісло лорда-командувача, він витягнув зазначений подарунок, загорнутий у кілька шарів червоного оксамиту.

Брієнна до нього наближалася так, наче згорток кусається, простягнула велику веснянкувату руку й відгорнула тканину. Спалахнули рубіни. Дівчина боязко узяла скарб, стиснула пальцями шкіряне руків’я, повільно витягнула меча з піхов. Сяйнули криваво-чорні брижі. По краю пробіг червоний промінь.

— Це валірійська криця? Таких барв я ще не бачила.

— Я теж. Були часи, коли я праву руку віддав би, щоб таким мечем заволодіти. І, схоже, таки віддав, тільки клинок мені вже не потрібен. Беріть,— сказав він і, поки вона не встигла відмовитися, повів далі.— В такого чудового меча має бути наймення. Ви б мені зробили ласку, якби назвали його Клятвохранителем. І ще одне. Клинок має свою ціну.

Вона потемніла з обличчя.

— Я вам сказала: ніколи я не служитиму...

— ...таким лихим створінням, як ми. Так, я пригадую. Послухайте, Брієнно. Ми обидва дали обітниці, які певним чином стосуються Санси Старк. Серсі постарається розшукати дівчину й убити, хай де та висадиться...

Негарне Брієннине обличчя перекосилося від люті.

— Якщо ви вирішили, що я за якогось меча скривджу дочку міледі, ви...

— Послухайте! — урвав її він, розгніваний її припущенням.— Я хочу, щоб ви перша розшукали Сансу й відвезли в яке-небудь безпечне місце. Бо як іще нам двом виконати свої дурнуваті обіцянки вашій дорогоцінній мертвій леді Кетлін?

— Я... я подумала...— закліпала дівчина.

— Знаю я, що ви подумали,— Джеймі вже мало не нудило від неї. «Бекає, як та клята вівця».— Коли помер Нед Старк, його меча віддали виконавцю королівського правосуддя,— пояснив він.— Але батько мій вирішив, що віддавати таку чудову крицю кату — тільки марнувати її. Отож серу Іліну він подарував нового меча, а Лід переплавив і перекував. Там криці вистало на два клинки. Один тримаєте зараз ви. Отож ви захищатимете дочку Неда Старка власним мечем Неда Старка, якщо, звісно, вам не все одно.

— Сер, я... я маю перед вами вибачи...

— Беріть клятого меча й ідіть,— урвав він її,— поки я не передумав. У стайні є гніда кобила, така сама потворна, як і ви, тільки трохи краще вихована. Можете погнатися за Волтоном Сталеві Ноги, можете шукати Сансу, можете їхати додому на свій сапфіровий острів — мені байдуже. Більше не хочу вас бачити.

— Джеймі...

— Царевбивця,— нагадав він їй.— Раджу тобі тим клинком собі віск із вух повиколупувати, дівко. Все, ми закінчили.

Але вона вперлася.

— Джофрі був вашим...

— Моїм королем. І не треба про це більше.

— Ви кажете, його вбила Санса. То навіщо її захищати?

«Бо Джоф для мене — бризка сперми у Серсі в піхві. Й він заслужив на смерть».

— Я садовив королів на престол і скидав з престолу. Санса Старк — мій останній шанс зберегти честь,— ледь помітно посміхнувся Джеймі.— Крім того, царевбивцям ліпше триматися вкупі. То ви заберетеся нарешті чи ні?

Велика долоня міцно стиснула Клятвохранителя.

— Так. І я розшукаю дівчину й захищу її. Заради її леді-матері. Й заради вас,— вона сухо вклонилася, розвернулась і пішла.

Джеймі одиноко сидів за столом, а кімнатою повзли сутінки. Коли почала западати темрява, він запалив свічку й розгорнув Білу книгу на власній сторінці. Перо й чорнило лежали в шухляді. Нижче останнього рядка, вписаного сером Баристаном, він почав писати незграбною рукою, якій дав би фору шестирічний малюк, що під наглядом мейстра вчиться виводити свої перші літери:

Переможений у Лопотючому лісі Юним Вовком Робом Старком під час Війни п’ятьох королів. Був бранцем у Річкорині, відісланий додому в обмін на обіцянку, яка так і не була виконана. Дорогою знову взятий у полон бравими компанійцями, скалічений за наказом Варго Гоута, капітана: втратив робочу руку від клинка Золло Тлустого. Повернувся додому завдяки Брієнні, панні Тартській.

Коли він закінчив, порожніми лишалися ще понад три чверті сторінки між золотим левом на малиновому щиті вгорі й білим порожнім щитом унизу. Сер Ґарольд Гайтавер почав його історію, сер Баристан Селмі продовжив, але дописати її Джеймі повинен сам. Відтепер він може писати тут все, що заманеться, на власний вибір.

Залежно від зробленого вибору...

Джон

Зі сходу віяв шалений вітер —