Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 101
Перейти на сторінку:
Василь і Прихода на місці. Знайшли нарешті в садку під пагорбком криту соломою хатку з кількома вікнами, малими дверима, низькою стелею. Звідти чути спів “ой, вже третій вечір, як дівчину бачив”, а голоси Гриба та Біленка особливо виділяються. Відчинились двері, і з них вирвалось до темних сіней: “Ви-ийди, дівчино, вийди, рибчино, вийди серденя, утіхо моя!”

Чується село. Це парубки... Хатка зовсім до цього допасована. Кілька лубків з Почаївської лаври та фотографії унтерів царського часу на стінах лиш згущують враження. На лавах, на стільцях, на двох ліжках сидять, півлежать в різних позах молоді люди. Малий, прикритий сільським обрусом, стіл стоїть під вікном. На столі стосик книжок. Невелика нафтова лямпа кволо освітлює простір.

— Ааа! Дай-бо! Як маємось?

— Здоров, здоров!

— Сідай, брате!

Душ двадцять... Розміщуються хто як хоче і може. Гнатюки присутні обидва, хоча Валентин рідко буває. Гриб і Біленко піднесені і розмашні. Вони співають повними грудьми, ніби на весіллю.

— Слухай, Грицю! Говори Богородицю!

— Ну, ти й дотепний... Щось як небіжка кобила тітчиного небожа.

Тільки Козенко тримається осторонь. Правда, не сам. Він піймав Москалюка, який має завжди замурзані щоки, тримає його за ґудзик пірваного незграбного лапсардака і щось старанно йому говорить. Шпачук сидить спереду біля стола, і його профіль нагадує китайську кераміку. По короткому часі він повертає голову на товстій шиї, деякий час дивиться з посміхом у півтемний простір і встає:

— Увага-а! — гукає вій. — Здається, всі.

— Всі! Всі! — вигукують навколо. Деякі підтягаються ближче, інші розвалюються вигідніше. Василь іде до столу і там на краєчку починає нашвидко складати порядок денний.

— Так що? Відкриваєм чи як? — питає Шпачук.

— Відкриваєм! Хто відкриває? Голова! Гей, ти!... Відкривай...

— Відкривай, відкривай! — басить Біленко. — Шеремето!

Василь підносить голову. — Ви знаєте добре, що я зрікся головування ще минулого року, — виправдується Василь.

— Кий чорт! Хто це чув? Одкривай!

— Та відкрий, — штовхає Василя Прихода.

Василь встає, дивиться в темноту і досить непевним голосом говорить:

— Товариші! Так, відкриваю річні загальні збори... Вибирайте голову, — сказав і сів. Хвилина тиші.

— Так називайте кандидатів на голову зборів, — досить різко каже Прихода.

— Гнатюк Микола! — падає перше прізвище.

— Преосвященний Гриб! — чути Біленків бас.

— Відмовляюсь, — відповідає Грибів тенор.

— Москалюк, — кидає Козенко.

— Біленко, — кидає Гриб.

— Відмовляюсь, — басить Біленко. Падає ще кілька прізвищ і тиша.

— Всі? — каже Василь. Мовчанка. З усіх кутів блищать тільки очі та стирчать патлаті голови. На стінах мотаються балухаті тіні.

— Так, голосуємо... Перше прізвище було Гнатюк Микола. Хто за Гнатюка — підняти руку. На всіх стінах палькаті тіні. Тихо і в цій тиші чути голос Василя.

— Раз, два, три... П’ятнадцять. П’ятнадцять за... Хто проти? Кілька рук піднялося.

— Меншість, — каже Гриб, який голосував проти. — Микола на голову!

— Прошу до порядку денного, — кричить хтось з темноти.

— Хто там? Ага, Стасюк... Також курячий мудрець... До якого порядку денного? Ти його чув?

— Не чув, — і Стасюк поринає в темноту, Гнатюк сідає до столу.

— Увага! Тепер вибирають секретаря.

Знов падають прізвища, хтось пропонує Нуждіна. Зривається регіт.

— Чого іржете? — кричить Гриб. — Пропоную вам чесного чоловіка...

— Мовчи, Грибе. Ти не на ярмарку...

Нарешті вибирають Приходу. Відмовлявся, але не допомогло. Він вже має таку традицію.

— Прихода! Хочемо Приходу! Приходууу!

Прихода почуває, що з нього глузують. Він блідий та знервований. Він цілком поважний і поважно займає своє місце. Потім встає:

— Прочитаю короткий звіт про працю за минулий рік. Властиво, гурток наш закінчив свою діяльність минулого року перед роз’їздом на літні вакації. Однак тоді були настільки ненормальні відносини, що годі було мати ділову і річеву розмову над звітом. Іменем голови нашого гуртка дозволю собі повторити головні точки звіту...

Усі мовчать, крім Козенка та Шпачука, які про щось шепнуться. Прихода згадує все, що робив гурток минулого року. Видавання журналу, Шевченківське свято, сходини, читання, прогульки... Після читання звіту мовчанка. Всі поглядають на Козенка та Шпачука. Ці будуть, напевно, говорити і то цікаво. Ні. Встає Гриб. Відразу видно, що ставиться він до всього неповажно.

— Так... Ну, от... І вислухали... Нарешті... А давно пора... Довгенько ми таки на цю урочистість чекали... Нічого казати. Давненько, давненько і довгенько, маю честь добавити... Мабуть, того шановного нашого звіта писав пан слимак, а не голова, його благородіє Шеремета. Шеремет, кажуть, непомет, а переплет. Він що не мет, то не-до-мет... Отакий наш Шеремет...

— Грибе! Ти говориш чи тобі сниться поганий сон? — перебиває його Гнатюк.

— І те й друге, — каже Гриб.

— В такому разі я тебе пробуджу. Сідай і мовчи...

— Як! — ревнув з темноти Біленко. — Говори, Грибе!

— Тихо! Я тобі не давав слова, — вже збуджено говорить Гнатюк.

— Ну... Коли “нєдзя так нєдзя”, — киває головою Гриб і сідає.

Починають бурчати. Одні й другі. Одні за, другі проти. Гриб урочисто сидить, ніби він паша турецький. Гнатюк дзвонить шклянкою і каже:

— Бачу, товариші, що тут щось не до ладу. Або то мені так здається, або то комусь здається, але тут щось не те. Маємо ми говорити чи маємо вдавати блазнів. Може, проголосуємо?

Зривається знов Біленко:

— То ми, по-твоєму, блазні? — гукає він.

— Сідай! Занімій. Я тобі не давав слова. Он хоче говорити товариш Шпачук. Прошу!

Після цього раптова тиша. Всі ніби заніміли. Говорить Шпачук. Він відкашлюється і поводить головою то вправо, то вліво.

— Товариші, — каже він спокійно. — Грибові та Біленкові кортить висловитись, їм це здається забавним. Можливо так, а можливо й ні. Так, бо суть цих зборів звучить неповажно і ні, бо їхні завдання ніби поважні. Прошу хвилину уваги: нам бавитись у формальності годі. Це було, але минуло. Ми дивимось у завтра, а те, що було вчора, нас уже не цікавить. Діяльність гуртка? Яка діяльність? Видання журналу... Ви це називаєте діяльністю? На другому році після великої світової революції? Ви, милі мої, думаєте, що ви що? За часів Пушкіна? Чи, може, ви вчитесь у ліцеї його імператорського величества? Коли так, то ви помиляєтесь. Ви вчитесь у мужицькій гімназії на Директорській, у будинку Бакімера... Старому будинку, гнилому і

1 ... 32 33 34 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юність Василя Шеремети», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юність Василя Шеремети"