Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

у печінці, легенях тощо, а в молодняку – омертвінням окремих ділянок слизової оболонки ротової порожнини. Може вражати до 30–90 % тварин неблагополучної отари, смертність сягає 10 % і більше.

Інкубаційний період триває до трьох діб. У хворих особин спостерігається кульгавість. Під час огляду міжкопитної щілини і вінчика виявляють почервоніння і набряк шкіри. Надалі зона почервоніння розширюється, на шкірі міжкопитної щілини і вінчика з’являється серозний випіт і утворюється виразка із рваними краями. Уражена кінцівка гаряча на дотик, болить. Тварина пригнічена, не приймає корм, температура тіла підвищується. У разі виявлення захворювання з ураженням шкіри міжкопитної щілини та слизової оболонки ротової порожнини необхідно терміново запросити ветеринарного лікаря, оскільки приблизно такі самі ознаки спостерігаються під час ящуру і деяких інших небезпечних вірусних захворювань.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і бактеріологічних досліджень, диференціюючи від копитної гнилі, контагіозної ектими овець і кіз, хвороб неінфекційного характеру.

Лікування. Проводять хірургічне обробляння некротичних виразок, видаляють омертвілі тканини, промивають очищену рану розчином марганцевокислого калію або розчином перекису водню. Внутрішньом’язово вводять хлортетрациклін, дибіоміцин, дитетрациклін.

Профілактика. Необхідно забезпечувати суху підстилку у стійлах, своєчасно робити обрізання та розчищення копитець тощо. У разі виникнення захворювання хворих ізолюють і лікують, а в решти тварин оглядають копитця, наявні ранки обробляють дезінфікувальним розчином креоліну, формаліну, мідного купоросу тощо. Корисними є ванни для ніг, у які додають зазначені розчини протягом 3–5 днів.

Пастерельоз

Етіологія. Збудник – пастерела, яка малостійка до дії дезінфікувальних засобів, а під час нагрівання до 70–90 °С гине протягом 5–10 хв. У ґрунті та воді максимально може бути життєздатною до 26 діб, у гною – 72 доби. Хворі й перехворілі тварини виділяють пастерел у зовнішнє середовище з витіканнями з носа, випорожненнями. На виникнення хвороби в будь-яку пору року впливають стресові фактори. Шляхи зараження – аліментарний та аерогенний. Летальність становить від 10 до 75 %.

Клінічні прояви. Виділяють надмірно гострий, гострий, підгострий та хронічний перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від кількох годин до 2–3 діб, іноді більше.

За надмірно гострого перебігу тварини швидко гинуть після підвищення температури тіла і діареї, а іноді без прояву ознак.

За гострого перебігу у дрібної рогатої худоби підвищується температура тіла до 41–42 °С, тварини сильно пригнічені, спостерігають ознаки ураження органів дихання (витікання з носа, кашель, хрипи), кон’юнктивіт, набряки в ділянці міжщелепного простору, підгорлі, а іноді й пронос, виявляють ознаки септицемії (форма сепсису (загальної інфекції), за якої у крові виявляють патогенні мікроорганізми без залучення в запальний процес різних органів і тканин) і геморагічного запалення слизових оболонок дихальних шляхів та кишечника. Людина також схильна до захворювання.

Тривалість хвороби – до 5 діб, але вона може набути хронічного перебігу – ознаки ураження легень слабшають, прогресують слабкість і виснаження.

Хронічний перебіг супроводжується схудненням, анемією, набряканням суглобів ніг.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів бактеріологічного дослідження частини внутрішніх органів від трупів. Під час встановлення діагнозу слід виключити паратиф, сибірську виразку.

Лікування. Хворим особинам вводять гіперімунну сироватку проти пастерельозу та антибіотики тетрациклінового ряду, сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби.

Профілактика. Полягає в застосуванні вакцини здоровим особинам, імунізації всіх тварин, що мали контакт із хворими, ізолюванні хворих особин, а також у проведенні дезінфекції приміщень.

Сальмонельоз, або паратиф

Етіологія. Хворобу спричиняє мікроб – сальмонела, малостійкий до дії дезінфікувальних засобів. Тварини хворіють у першу добу життя (рідше старшого віку), заразившись від хворих тварин і бактеріоносіїв в будь-яку пору року, частіше в зимово-весняний сезон аліментарним шляхом через інфіковані молоко та відвійки.

Збудник може також потрапити через підстилку, предмети приміщення, одяг та взуття персоналу, на які потрапляють кал, сеча та інші виділення хворих особин, що містять сальмонели.

Клінічні прояви. Інфекційна хвороба молодняку, яка частіше за все виникає після відлучення від маток або після переведення на згодовування збірного молока, що характеризується ураженням кишечника, легенів, печінки та інших органів. Смертність серед ягнят досягає 40–50 %.

Інкубаційний період триває від 1 до 8 діб. Перебіг захворювання має гострий і хронічний характер. У хворих особин за гострого перебігу підвищується температура тіла (лихоманка), вони відмовляються від вимені, більше лежать. На 2–3 добу з’являється пронос; кал рідкий, у ньому багато слизу, іноді є кров. Спостерігається почастішання дихання, кон’юнктивіт. Якщо хвора тварина не загинула протягом 3–5 діб, у неї розвивається хронічний перебіг, що характеризується появою кашлю, задишки, пневмонії, запалення суглобів. Хворі гинуть протягом 5–10 діб, ті ж, що перехворіли й вижили, тривалий час відстають у розвитку. Такі тварини можуть заражати здорових. У перехворілих тварин виробляється імунітет.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів бактеріологічного та серологічного дослідження крові та тканин від загиблих тварин. Слід диференціювати сальмонельоз від анаеробної дизентерії.

Лікування. Призначають антибіотики (синтоміцин, левоміцетин, хлортетрациклін, тераміцин), сульфаніламідні (норсульфазол, етазол) і нітрофуранові (фуразолідон, фурагін) препарати.

Профілактика. Своєчасне злучання, повноцінне годування тільних тварин, введення в раціон молодняку бактеріальних препаратів і преміксів запобігають розвитку цього захворювання. З метою профілактики сальмонельозу вівцематок, а потім і ягнят шестиденного віку вакцинують. Для дезінфекції ефективні хлорне вапно (25 % активного хлору), 20 %-ва суспензія гашеного вапна (побілка) тощо.

Сибірська виразка

Етіологія. Хворобу спричиняє паличкоподібний мікроб, особливо стійкий до дії дезінфікувальних засобів. Наприклад, під час кип’ятіння він гине через 45–60 хв, 1 %-й розчин формальдегіду або 10 %-й розчин їдкого натру вбиває його тільки через 2 год. У разі потрапляння збудника в ґрунт мікроб утворює спори, що зберігаються в ньому десятки років. Тварини заражаються частіше на пасовищі або через корми, у які потрапили спори мікробу сибірської виразки з ґрунту. Людина заражається під час обробляння туш або розтину трупів тварин, хворих на сибірку.

Клінічні прояви. Може протікати блискавично, гостро і хронічно.

За блискавичного перебігу хвора дрібна рогата худоба збуджена, температура тіла підвищується до 41–42 °С, слизові оболонки очей стають синюшними. Тварина раптово падає і в судомах гине.

За гострого перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 42 °С, тремтіння, синюшність слизових оболонок очей і крововилив, а також здуття рубця (тимпанія). Тривалість хвороби – до 2–3 діб.

Хронічний перебіг проявляється схудненням, набряками під нижньою щелепою і набряканням підщелепних і заглоткових лімфатичних вузлів. Нерідко сибірська виразка проявляється в так званій карбункульозній формі, за якої на місці проникнення збудника та інших ділянках тіла з’являється твердий, добре окреслений болісний набряк шкіри та підшкірної клітковини, а надалі в центрі набряку утворюються виразки.

Хвороба заразна для всіх видів тварин, і для хутрових звірів і людини також. Характеризується різким підвищенням температури тіла, утворенням щільних пухлин (карбункулів) на шкірі, у кишечнику, легенях і мигдалинах. Труп здохлої від сибірської виразки тварини роздутий, задубіння відсутнє, з анального отвору, рота й ніздрів виділяється кров’яниста рідина або незгорнута кров темного кольору. На шкірі виявляють припухлості.

Лікування. Здійснює тільки ветеринарний лікар, застосовуючи протисибіркову сироватку внутрішньом’язово або вводячи гамма-глобулін, антибіотики, наприклад пеніцилін внутрішньом’язово, та інші препарати.

Профілактика. У разі найменшої підозри на сибірку потрібно терміново викликати ветеринарного лікаря. Розрізати трупи у разі підозри на це захворювання і знімати з них шкуру категорично заборонено.

Основною профілактикою є щорічна вакцинація тварин проти сибірки: доросла дрібна рогата худоба – двічі на рік з інтервалом у 6 місяців, молодняк – у 3 місяці з подальшою ревакцинацією через кожні 3 місяці. У перехворілих тварин виникає стійкий і тривалий імунітет.

Сказ

Етіологія. Гостра вірусна хвороба з тяжким ураженням нервової системи, що має зазвичай летальний результат. Хворіють всі сільськогосподарські та домашні тварини, дикі тварини, особливо молодняк, а також людина.

Хворобу спричиняє вірус, який термолабільний (за температури 60 °С руйнується через 5–10 хв), але стійкий до низьких температур, швидко інактивується під впливом лугів і кислот, але відносно стійкий до фенолу та йоду.

Джерело інфекції – хворі тварини, які виділяють вірус зі