Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

214
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:
лише прагнули бути стрункими.

Мідзару

Грудень

Зі щоденника Наталії.

Я вирішила справді почати бігати. Знаю, знаю, це кепська ідея — у грудні, коли так холодно й от-от почне падати сніг. Але ж я сказала матері, що бігаю, тож бодай це є поважною причиною підняти свій зад. Тим більше, що грудень не дуже й відрізняється від листопада чи й від жовтня. Плюс десять градусів, сухо. Якби не те, що на деревах не залишилося жодного листка, ніхто й не повірив би, що за три тижні вже Різдво. Я тепло вбралася. Про все напишу, коли повернуся.

Господи, це й справді був кошмар. Я вже думала, що вмру або впаду з інфарктом. Усе-таки біг — це не моє. Та розкажу все спочатку. По-перше. Пробігши заледве п'ятдесят метрів, я зрозуміла, що одягнена занадто тепло. Спітніла як миша, бо вбрана у фліску, тонку пуховку куртку, а зверху ще й у штормівку. А зняти щось було ніяк, бо я не захопила рюкзака, а штормівку неможливо зав'язати на талії. Отож уже початок був поганим, але я подумала, що, може, це вийде на краще. Адже існують методи схуднення, коли людину обгортають плівкою, а тоді треба робити вправи або бігати. Здається, так краще спалюється жир. От і я так спалю ці складки на стегнах і на талії, побігавши підтюпцем.

Парк біля дому невеликий, тому я вирішила пробігти відразу бодай кілька кіл. А може, і кільканадцять, бо я не уявляла собі, як воно піде, а я ж ставлю планку високо. На жаль, я почала задихатися вже після першого, мені закололо в грудях і зробилося млосно. Я присіла на лавці й зняла куртку. Мені відразу полегшало, і я вирішила пробігти кілька кіл без куртки, залишивши її на лавці й забравши, коли йтиму (точніше, бігтиму) додому. Мені вдалося пробігти ще два кола, але раптом пішов сніг! Перший сніг цієї зими — саме нині! Оце халепа! Я вперше в житті (ну, хіба якщо згадати про нещасний біг у середній школі) йду бігати, і що? І якраз нині почалася віхола.

І я помчала до тієї лавки, на якій залишила мою найкращу куртку, бо інша тонка й мені вже робиться холодно. І що я бачу? Куртки немає. Хтось її поцупив. Спершу я подумала, що, може, переплутала лавки, отож гасала як дурна, аж захекалася, зрештою, я вже ледь не конала від утоми. Нарешті до мене дійшло, що хтось собі її справді свиснув. Хай йому чорт! А сніг падає й падає, наче досі ніколи не падав. Наче це все відбувається вперше, і він мусить випасти весь, бо це його перша й остання нагода. А я, звісно, була без жодної шапки чи ще там чогось, швидко додому вже теж не мала сили бігти, тому пішла поволеньки, страшенно змокла й змерзла. Сподіваюся, що я все-таки спалила трохи калорій, і мої зусилля не пішли намарне, бо мене б чорти взяли, якби так виявилося.

Маму зустріла в ліфті. От лажа. Довелося сказати їй про куртку. Вона мене відразу висварила. А тепер я сиджу й шморгаю носом, бо, здається, застудилася. А мама, побачивши, що я розклеїлася, принесла мені що? Гаряче какао! Ні, хай йому грець, це ж сто п'ятдесят калорій. Або й більше, залежно від того, поклала цукор чи ні... І на якому молоці. Довелося ним полити орхідею, і тепер я не знаю, чи вона не зів'яне, а це ж моя улюблена. Я почула мамині кроки й злякалася, що вона зараз припхається й буркотітиме, що я не випила, доки какао було гаряче. Раніше, іще в період обжерливості, я обожнювала какао. А зараз я сиджу й дивлюся на свою бідолашну темно-рожеву орхідею. Мені так шкода, бо, мабуть, завтра, коли прокинуся, побачу, що вона зів'яла. Або відпаде найкраща квітка. Вони іноді відпадають, невідомо-чому, а що вже казати, коли їх полито гарячим какао з пінкою.

Я люблю орхідеї, але тільки тоді, коли вони квітнуть. Мене дратує, що вони частину року стоять наче голі, позбавлені квітів. Кошмар якийсь. Тоді я їх ставлю на шафу, щоб не було видно, які вони огидні. Поливаю раз на тиждень, а коли бачу, що на якійсь з'явилися пуп'янки, то ставлю її на підвіконні.

Подумавши, я взяла цю какаову орхідею й поставила на шафі поруч з голими. Якщо їй судилося померти, принаймні я цього не побачу.

— Як какао, випила? — запитала мама з передпокою.

— Звичайно! — відгукнулася Наталія, а мама, підбадьорена її жвавими словами, з'явилася в кімнаті й простягла доньці термометр, бо завжди відразу так робила, коли Наталія скаржилася, що її морозить.

— Міряй, — зажадала вона. — Щось ти погано виглядаєш. Страшенно бліда.

— Ти б теж була блідою, мамо, якби побігала собі під таким снігом.

— А де твоя орхідея? — поцікавилася мама, показуючи на порожнє підвіконня. І чого вона така спостережлива?!

— Орхідея? — Наталія вдала, наче здивувалася. — А, ця. У неї відпали дві квітки, і я виставила її на шафу. Покарала.

«Хоч би їй не спало на думку перевірити», — подумала Наталія. Проте мати виявилася більш допитливою, ніж зазвичай і вже підвелася, щоб зняти квітку із шафи. На щастя, термометр показував 37,5.

— Глянь! У мене температура, — Наталія простягнула термометр матері. — Тебе

1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тирамісу з полуницями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тирамісу з полуницями"