Читати книгу - "Оповідь Служниці"

це знаєш, Джанін? — м’яко запитала Тітка Лідія.

— Ні, Тітко Лідіє, — сказала Джанін. Вона знала, що в цей момент обов’язково треба підняти погляд, подивитися Тітці Лідії просто в очі. Їй це навіть вдалося.

— Якщо знаєш, я буду дуже розчарована в тобі, — сказала Тітка Лідія.

— Господь мені свідок, — продемонструвала своє завзяття Джанін.

Тітка Лідія дозволила собі зробити одну зі своїх улюблених пауз. Покрутила в пальцях ручку.

— Мойра більше не з нами, — нарешті сказала вона.

— О, — відповіла Джанін. Їй це було байдуже. Мойра не була її подругою. За мить вона запитала: — Вона померла?

Тітка Лідія розповіла їй, що сталося. Мойра попросилася до вбиральні під час Вправ. Вийшла. Тітка Елізабет чергувала біля вбиралень. Вона, як завжди, лишалася за дверима, Мойра увійшла всередину. За мить вона покликала Тітку Елізабет: унітаз забився, чи може Тітка Елізабет зайти й полагодити його? Унітази й справді іноді забивалися. Невідомі пхали туди для цього туалетний папір. Тітки намагалися розробити надійний спосіб попередження таких випадків, але фінансування було обмежене, і нині доводилося обходитися тим, що є, а способу замикати туалетний папір вони не придумали. Можливо, слід тримати його на столі за дверима і видавати листочок чи кілька кожному, хто заходить. Але то було на майбутнє. Завжди потрібен час, щоб налагодити щось нове.

Тітка Елізабет, не підозрюючи про лихі наміри, заходить до вбиральні. Тітка Лідія мала визнати: то було не дуже розумно з її боку. Хоча вона заходила лагодити унітази вже не один раз до того.

Мойра не брехала, вода переливалася на підлогу, разом з окремими грудками фекалій. То було неприємно, Тітка Елізабет розсердилася. Мойра шанобливо стояла трохи збоку. Тітка Елізабет поспішила до кабінки, на яку вона показала, і перегнулася над унітазом. Вона хотіла зняти порцелянову кришку, поправити всередині балон і заглушку. Обидві її руки були на кришці, коли вона відчула, як щось тверде, гостре і ймовірно металеве ткнулося її позаду в ребра. «Аніруш, — сказала Мойра, — чи я вставлю його весь, я знаю куди, щоб проколоти легеню».

Згодом вони дізналися, що вона розібрала один з унітазів і дістала довгий тонкий загострений важіль, ту частину, яка з одного боку кріпиться до ручки, а з іншого — до ланцюга. Це не так важко, якщо знаєш, як, а в Мойри були здібності механіка, вона вміла сама лагодити своє авто, якщо несправність була незначна. Скоро після того на унітази навісили ланцюги, щоб кришку не можна було зняти, а якщо вони забивалися, відкривати їх доводилося довго. У нас так сталося кілька затоплень.

— Тітка Елізабет не бачила, що ткнули їй у спину, — сказала Тітка Лідія. — Вона хоробра жінка…

— О, так, — сказала Джанін.

— …Але ж не зірвиголова, — трохи насупилася Тітка Лідія. Джанін показала забагато ентузіазму, іноді це має силу незгоди.

— Вона зробила, як сказала Мойра, — повела далі Тітка Лідія. — Мойра забрала її батіг та свисток, наказавши зняти їх з пояса. Тоді повела Тітку Елізабет вниз сходами до підвалу. Вони були на другому поверсі, не на третьому, тож треба було пройти всього два сходових марші. Саме тривали заняття, тож у коридорах нікого не було. Вони бачили ще одну Тітку, але та була в дальньому кінці коридору і не дивилась у їхній бік. Тітка Елізабет могла б закричати, але вона знала, що Мойра говорила серйозно; у Мойри погана репутація.

— О, так, — мовила Джанін.

— Мойра повела Тітку Елізабет коридором з порожніми шафками повз двері до спортивного залу, до котельні. Наказала Тітці Елізабет зняти весь одяг…

— Ох, — тихо мовила Джанін, наче протестуючи проти такого богохульства.

— …Мойра зняла свій одяг і вбралася, як Тітка Елізабет. Вбрання не надто їй підходило за розміром, але цього вистачило. Вона була не надто жорстока до Тітки Елізабет, дозволила їй вдягнути свою червону сукню. Серпанок вона порвала на стрічки і зв’язала її ними, за пічкою. Частину тканини запхала їй до рота і прив’язала ще однією стрічкою. Такою ж стрічкою обв’язала шию Тітки Елізабет, інший кінець прив’язала до її ніг ззаду. Це хитра й небезпечна жінка, — сказала Тітка Лідія.

Джанін спитала:

— Можна мені сісти? — наче все це для неї було аж занадто. Нарешті їй було чим торгувати, хоча б в обмін на талон.

— Так, Джанін, — відповіла Тітка Лідія, вона здивувалася, але знала, що відмовити зараз не може: вона ж просила уваги Джанін, її співпраці. Показала на стілець у кутку. Джанін витягла його вперед.

— Я могла б тебе вбити, — сказала Мойра, коли Тітка Елізабет була надійно схована від чужих очей за пічкою. — Я могла б так тебе поранити, що тобі ніколи більше не було б добре у власному тілі. Я могла б убити тебе цим чи ткнути цією штукою тобі в око. Просто пам’ятай, що я цього не зробила, якщо вже дійде до того.

Тітка Лідія не говорила Джанін такого, але я думаю, що Мойра так і сказала. У будь-якому разі вона не вбила й не скалічила Тітку Елізабет, яка через кілька днів, очунявши від проведених за пічкою годин і, імовірно, від допиту (бо ж ані Тітки, ані хто інший не могли виключити ймовірності змови), повернулася до роботи в Центрі.

Мойра стала прямо і твердо подивилася вперед. Вона відвела плечі назад, розправила спину, стиснула губи. Ми зазвичай не так трималися. Ми ходили, схиливши голови, дивлячись на свої руки чи на землю. Мойра була не схожа на Тітку Елізабет, навіть з коричневим покривалом на шиї, однак жорсткої постаті, напевно, вистачило, щоб переконати вартових Янголів, які ніколи не придивлялися до нас надто пильно, і навіть — а можливо, й особливо, — до Тіток, бо Мойра вийшла просто з головного входу, як людина, яка знає, куди йде; їй козирнули, вона показала перепустку Тітки Елізабет, яку і не думали перевіряти — хто ж став би так ображати Тітку? І зникла.

— Ох, — сказала Джанін. Хтозна, що вона відчувала? Можливо, їй хотілося аплодувати. Якщо й так, вона добре це приховувала.

— Тож, Джанін, — мовила Тітка Лідія, — ось чого я від тебе хочу.

Джанін широко розплющила очі, намагаючись мати невинний і уважний вигляд.

— Ти пильнуй. У це можуть бути замішані інші.

— Так, Тітко Лідіє, — сказала Джанін.

— Приходь і розповідай мені, добре, люба? Як щось почуєш.

— Так, Тітко Лідіє, — сказала Джанін. Вона знала, що більше їй не доведеться ставати на коліна перед усім класом і слухати, як ми всі кричимо, що вона сама винна. Тепер це