Читати книгу - "Родаки"

тутки в землі. Яка би влада не прийшла — в мене єдні і ті ж мотика й лопата. Та ци є, Боже великий, правда у сьому світі?

Потім дід опустив голову, помовчав, наче пильно вслухаючись у небеса. Мовчки поворушив губами і раптом твердо комусь невидимому, кого чув і бачив тільки він, сказав:

— Так, Господи праведний, тілько в муках, тілько тяжкими трудами і праведними ділами ми заробляємо собі тутки на землі царство твоє небесне.

Набагато спокійніше віднеслися до колгозного життя на другому боці моєї родини — колоритні і завжди оптимістичні Данки. Коли до нас заходив хтось із нової влади і запитував, яке ставлення до колгозного ладу, Фіскарошка, плескаючи руками, аж захлиналася:

— Йой, мали бисьте долю, так смачно жиємо теперички при совєтській власті, як пітята під квочкою. Добре нам, гладко нам, як послі першого погара солодкого винця. Айбо ще май-майліпше тому, хто не кашляє.

Якось мої дорогенькі нянько запитали:

— Мамо, што тото ви, до міндена, все квочите про то, што добре жиється тому, ко не кашляє?

— А што — хіба не правда? Тепер хто не кашляє, може цілими ночами красти кілько лем хоче. Головноє, аби лем ніхто не чув, а увидіти в темноті — не увидить. Так што, дорогий синку, тепер головноє сокотитися[62], авби десь не простудитися.

А дідо Соломон у відповідь на всі удари судьби взагалі говорив: «У житті здравомислящого чоловіка може бути лем єдна страшна трагедія — коли за душою немає ані копійки, а випити до смерти хочеться».

І говорили з легкістю про нове життя мої дорогі Фіскарошка й Соломон не випадково. Річ у тім, що створювався колгоз на Небесі за дещо незвичних обставин. У Палестині, Ватикані, Бразилії, на Балканах землю і худобу усуспільнили одразу по кількох роках од визволення Закарпаття. А ось про Небесі колективізація якось призабула. Одні подейкували, що на присілку й так нидіє жеброта і що з вошливих візьмеш — десяток гектарів садів і виноградників. Інші поговорювали, що совєтській власті тяжко підніматися на Небесі. І як красномовний доказ тикали на перекинутий у ярузі перед присілком іржавий танк. Підбита мадярами ще у війну машина багато літ лежала уверх іржавим черевиськом у в’язкому болоті. Ніхто її звідси не прибирав, і коли хтось із прийшлих запитував, що за оказія в ярузі, йому відповідали: «То совєтська власть лізла на Небесі, перевернулася, виматюкалася, плюнула і вернулася назад».

Ми, небесники, були людьми не колгозними, вільними, і це вельми тішило наше самолюбство. Бувало, йдемо з бабою до Палестини, де проживав її двоюрідний брат Симко Лилик на прізвисько Карл Маркс… Прошкуємо повз колгозне поле, де палестинці чипіють із мотиками над шнурочками кукурудзи. Баба йде, гордо піднявши голову, наче її щойно коронували на англійську королеву, і замість вітання звисока рече:

— Задурно робите!.. Задурно робите!..

— Правду маєте! Правду маєте, гута би вас заморила! — дружно відповідають їй палестинські колгозники.

Невдовзі прийшов гаплик і нашій свободі. Як ведеться споконвік у славній історії, наші чесні і мудрі люди можуть пережити всі злигодні світу, крім щастя сусіда. Недобрі палестинські, бразильські, аргентинські, балканські язики таки домоглися свого: одного дня, в саму Божу неділю, всі Небесі зібрали в колишній мадярській жандармерії. Небесники вискали, пискали, зуділи-дзумчали, як дрозофіли в бочці з почавленим виноградом. Уповноважений довго слухав, терпляче мовчав, а далі звернувся до присутніх із такими словами:

— Колхоз — дєло добровольноє: «Кто нє хочет в колхоз, может спокойно сєбє єхать пахать в Сібірь ілі выращівать помідори на южний берег моря Лаптєвих!».

При цьому витяг із кишені пістолет і гримнув ним об стіл. Всі оніміли, пістолет поволі крутився на столі. Порожня зіниця дула, немов сатанинське око, пронизувала кожне серце і заглядала в найпотаємніші закамарки своїх жертв. Пістолет нарешті зупинився, і дуло вперлося прямо в чоло Соломонові. Дідові стало геть не по собі, ніби хтось підглядав, коли чоловік нужду справляє. Це почало його муляти, все тіло так засвербіло, ніби позаторішні воші просили опохмелитись. І Соломон не витерпів. Рішуче встав і, не відводячи очей від дула пістолета, сказав:

— Люди добрі, ви ци пам’ятаєте, што звідала Марту Четвертакову її Анця, коли виходила заміж?

— Тать пам’ятаємо… знаємо… хто би то забув, — почулося врізнолад з усіх боків.

— А пам’ятаєте, што Четвертачка відповіла своїй Анці? — запитав дід.

— Тать де бисьмо забули.

— Но та тогди якого фраса торгуєтеся із владою, — дід показав пальцем на пістолет. — Най буде колгоз.

— Но та най буде, — розчаровано простогнали всі небесники і далися писати заяви.

Уповноважений був приємно вражений таким розгортанням дійства і після зборів запитав діда, які ж такі магічні слова сказала славнозвісна Марта Четвертакова своїй дочці, коли та заміж виходила.

— Знаєте, пане начальнику, коли Анця виходила заміж, то перед першою брачною ніччю запитала Марту Четвертакову: «Мамко, а як мені спати із чоловіком — у будюговах ци без будюгов, то єсть — у трусах ци без трусів?». На што Марта уповіла: «Небого Анцько, як хочеш — у будюговах ци без будюгов, але всьо равно будеш видримбана».

Відповідь діда вельми потішила уповноваженого. Він щиро розсміявся і задоволено поплескав Соломона по плечу. З усього видно, мукачівський начальник виявився особою хоч і рішучою, проте неординарною, розважливою. Оцінивши ситуацію, а в ній і вчинок діда, запропонував на голову колгозу Соломона.

На влаштованій із цієї нагоди в нас гостині він цілий вечір інструктував Соломона й Фіскарошку з організаційних питань. А наостанок пообіцяв повернутись через два тижні й оцінити зроблене.

Ревні організатори колгозного руху Соломон, а особливо Фіскарошка зрозуміли колгоз по-своєму. Вже наступного дня баба, погрожуючи пістолетом, який, мовляв, у неї спрятаний у будюговах, зігнала з десяток небесників до нашого обійстя. Від імені голови колгозу, тобто діда Соломона, Фіскарошка виголосила перед новоспеченими колгозниками дуже палку політичну промову.

Облаявши негарними словами всю світову «імперіалістичеську паскудь», вона твердо заявила, що віднині весь люд на Небесі буде трудитися тільки на благо народне. І тут же дала небесним колгозникам колективні завдання: завезти до нашого обійстя на зиму дрова, вибрати нашу картоплю, виламати кукурудзу, обірвати пасулю й скосити всю отаву. Зібраний урожай перебрати й поскладувати в нашому обійсті.

Коли через кілька днів усе було зроблено, баба всіх погостила, красно подякувала і мовила:

— А тепер, неборята, беріть у руки гузиці і тікайте, бо ми з дідом будеме варити паленьку.

Коли по двох тижнях уповноважений, як і обіцяв, навідався з парторгом Крумпляником на прізвисько криволабий Гебельс до нашого