Читати книгу - "У лісі-лісі темному"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Кому з нас?
— Ф… Фл… Ф…
— Мені? — Фло миттєво розплющила очі. Вона дивилася спантеличено, десь на межі паніки. Здавалося, вона вже сама шкодувала, що почала це. — У вас повідомлення для мене?
— Т
Фло зробила великий ковток. Я помітила, як вільна її рука так міцно вхопилася за краєчок столика, що суглоби пальців аж побіліли.
— Гаразд, — хоробро відповіла вона, проте планшетка вже рухалася.
— К… у… — вона повільно рухалася, а потім раптово щосили закрутилася: пи кави.
Секундна пауза, а потім Ніна вибухнула від сміху.
— Іди до біса! — репетувала Фло. Ми всі підстрибнули, це було вперше, коли вона лаялася. Вона відскочила і кинула планшетку через стіл. Чарки та свічки полетіли на підлогу, віск заляпав килим. — Хто це зробив? Це не жарти! З мене досить! Ніно? Томе?
— Це я, — відповіла Ніна, її розривало від сміху, сльози градом котилися по щоках. Том силкувався стримати емоції, проте гиготів, тримаючи руки біля рота.
— Вибачте, — він безуспішно намагався виглядати серйозно. — Я перепрошую. Це н-не с-с… — проте договорити йому не вдалося.
Черга звинувачень дійшла й до мене. Я саме витирала з килима вино.
— Ти щось занадто тиха, Лі. Сидиш, вдаєш із себе тишка.
— Що? — підвела погляд, нічогенькі докори. — Що ти сказала?
— Ти мене чула! Дістала вже, сидиш собі, як зле сіре мишеня й гигочеш за моєю спиною.
— Я не… — почала непевно, згадуючи, як не втрималася від Ніниних коментарів, коли ми щойно приїхали. — Я не мала того на увазі.
— Гадаєте, ви такі ідеальні? — Фло аж задихалася. Я навіть думала, вона зараз розридається. — Ви думаєте, ви такі чудові зі своїми роботами, квартирами в Лондоні?
— Фло… — мовила Клер. Узяла її за руку, проте Фло її відкинула.
— Годі тобі, — встряв у розмову Том. — Я не знаю, хто це зробив, проте обіцяю, це востаннє. Більше не будемо, — він поглянув на нас. — Правда ж? Ми обіцяємо, добре? Цього разу все по-справжньому.
Том намагався допомогти, проте неприємне відчуття засіло всередині. Нам варто було би прикусити язика ще після того першого разу. Утнути таке вдруге — нарватися на проблему, викликавши лише лють та обурення у Фло.
— Тобі не з-з-здається? — спитала я знервовано.
— Мені з-з-здається, що тобі краще стулити рота, — люто викрикнула Фло, імітуючи моє заїкання з неприхованою точністю. Мене настільки це вибило з колії, що я навіть… ну не змогла знайти відповідь. Стояла із роззявленим ротом, витріщившись на неї. Таке враження, що я отримала ляпаса від телепузика.
— Годі тобі, — втрутилася Клер. — Ще одна спроба, Флорсі? Цього разу я обіцяю — все серйозно. Якщо знову все спаскудять, матимуть справу зі мною.
Фло тремтячою рукою вхопила чарку і випила залишки вина. Важко сіла біля столу, поклала руку на планшетку.
— Остання спроба, — рубонула вона. Усі кивнули, я неохоче поклала пальці на планшетку.
— Запитаймо цього разу… — заспокійливо запропонував Том. — Спрямуємо процес у потрібне русло. Як щодо… Клер та Джейм житимуть разом довго та щасливо?
— Ні! — гучно заперечила Клер. Відповідь була настільки різкою, що ми від подиву навіть голови повернули. — Ні, слухайте, я лише… Я не хочу втягувати сюди ще й Джеймса. Гаразд? Дивне відчуття. Це, звісно, весело, проте не хочу, щоб якась там ручка мені наверзякала, що я розлучусь іще до тридцяти.
— Як скажеш, — м’яко відповів Том, проте я відчула його подив. — Як щодо мене тоді? Скільки років сімейного щастя відсвяткуємо ми з Брюсом?
Ми всі поклали пальці на дошку, і планшетка дуже повільно почала рухатися.
Цього разу все було інакше. Не різкі швидкі рухи, а довгі повільні написи, що спіраллю вимальовувалися на сторінці.
— П… а… п… а… — Фло прочитала по літерах. — Папа?.. Що це означає? Який зв’язок з річницею весілля?
— Папір, може? — Том звів брови над папірцем. — Проте і це не має жодного сенсу. Паперове, це ніби рік чи два. Ми торік вже святкували. Може, це означає Опал? Перша літера не «пе», а «о»?
— Можливо, дух нам намагається сказати своє ім’я, — Фло ледве дихала. Істерика припинилася, вона знову виглядала збудженою, навіть занадто збудженою процесом. Трьома великими ковтками вона видудлила бокал, поставила його непевно на підлогу. На рукаві її сірої кофтинки, точного дубліката кофтини Клер, з’явилось кілька плям від червоного вина.
— Духи не завжди поводяться так, як ми цього хочемо. Давайте запитаємо. Як тебе звати?
Ручка знову почала повільно витанцьовувати на сторінці, швидко зображаючи великі літери, що пожирали все вільне місце, ховаючи під собою попередні карлючки.
— Па, — побачила я, потім сторінкою промайнуло бі. Пауза, Фло нахилила голову, щоб прочитати слова.
— Папа Бегбі. Ого! Хто це в дідька такий?
Вона оглянула наше коло, всі знизували плечима й заперечно хитали головами.
— Норо? — раптово запитала Фло. — Ти знаєш, хто це?
— Господи, ні! — рефлекторно відповіла їй. Правду кажучи, мене це починало діставати. До цього моменту все здавалося жартом, проте від останньої спроби повиступали сироти. Відчувалося, що інші також нервують, Клер жувала кінчики волосся. Ніна хоча й намагалася виглядати незворушною, але я бачила, як вона нервово грається запальничкою в кишені, рефлекторно перекручуючи її під тканиною. Том точно був шокований, навіть у напівтемряві кімнати його обличчя виглядало надто блідим. Хвилювання впереміжку із захопленням сповнювало лише Фло.
— Йой, — вона важко дихала. — Справжній дух. Папа Бегбі. Можливо, це колишній власник ферми? Папа Бегбі… — Фло шанобливо мовила в повітря над нашими головами. — Папа Бегбі, у тебе є для нас сьогодні повідомлення?
Ручка знову зарухалася, але цього разу ривками.
— В… — прочитала я. Серце впало. Тільки ніяких більше жартів про каву.
— В… в… в…
Напис з’являвся все швидше й швидше, потім почувся хрускіт, планшетка раптово зупинилася, хоча й далі тремтіла. Клер підняла її й затулила рукою рот.
— Ой, Фло, вибач.
Я подивилась на стіл, ручка пробила папір і трохи зіпсувала основу під ним.
— Твоя тітка…
— Нічого страшного, — відповіла байдужо Фло. Вона відсунула планшетку й підняла листок. Вигнуті спіралі промовляли:
В… в… вввввбивцццццця…
— Боже, — Том теж прикрив рот долонею.
— Це не смішно, — завелася Ніна. Вона була бліда, як стіна. Ступила крок назад, уважно оглядаючи наші обличчя. — Хто це написав?
— Слухай, — узявся пояснювати Том. — Так, кава — моїх рук справа. Проте це не я, я б не наважився.
Ми всі поглянули одне на одного, шукаючи вину в чиїхось очах.
— Можливо, ви не тут шукаєте винного, — зауважила Фло. Її рум’янець повернувся,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У лісі-лісі темному», після закриття браузера.