Читати книгу - "Безтілесна людина"

class="a">[16] чи якось так. Петтіс поростав постукувати неприпаленою сигаретою по портсигару й, трохи подумавши, додав: — Пригадую, одного разу Бернабі сказав: «Вам подобається картина? На Грімо вона справила надзвичайно неприємне враження».

— Чому?

— Я не звернув на його слова особливої уваги, сприйняв їх як жарт чи хвастощі. Бернабі говорив сміючись, а жартувати він любить. Картина так довго збирала пилюку в майстерні, що я аж здивувався, коли у п'ятницю вранці туди з'явився Грімо й купив її.

— Ви були там? — рвучко нахилившись уперед, запитав Хедлі.

— В майстерні? Так. Я вже не пригадую, чого зайшов туди вранці… А згодом з'явився й Грімо.

— Засмучений?

— Так. Хоча н-ні… Скоріше схвильований, — поправився Петтіс, непомітно спостерігаючи за Хедлі. — Прийшовши, Грімо скоромовкою звернувся до художника: «Бернабі, де ваша картина з Соляними горами? Я хочу її купити. Назвіть ціну».

Здивований Бернабі показав на картину й відповів: «Картина ваша. Якщо вона вам потрібна, забирайте її». — «Ні, — відказав Грімо, — я хочу її купити». Тоді Бернабі назвав сміховинно низьку ціну — десять шилінгів, — і Грімо, урочисто діставши чекову книжку, написав чек на вказану суму. Він пояснив, що в його кабінеті є місце, куди картина якраз підійде. Я найняв йому візника, щоб відвезти картину…

— Картина була загорнута? — раптом втрутився доктор Фелл так різко, що Петтіс аж підскочив. З усього, що сказав Петтіс, це зацікавило Фелла, здавалося, найбільше. Чекаючи відповіді, він стис руками палицю й нахилився вперед.

— Дивно, чому ви про це запитуєте, — промовив Петтіс. — Я саме хотів про це сказати. Грімо через ту обгортку… дуже нервувався. Він попросив паперу, а Бернабі відповів: «Як ви гадаєте, де я візьму такий великий аркуш паперу? Чого вам соромитися? Беріть її, як є». Але Грімо наполіг, щоб пішли й купили кілька ярдів жовтого рулонного паперу. Бернабі був цим дуже невдоволений.

— Ви знаєте, Грімо з картиною поїхав просто додому?

— Ні. Спочатку він, здається, збирався оправити її в раму, але я не певен.

Доктор Фелл щось буркнув, відкинувся назад і більше ні про що не запитував. Хедлі поставив ще кілька запитань, але Ремпол бачив, що нічого важливого для себе він у відповідь не почув. Петтіс говорив обережно, але, як він сказав, приховувати йому було нічого. У сім'ї Грімо, як і серед його найближчого оточення, крім неприязні між Менгеном та Бернабі, ніякої ворожнечі не було. Бернабі, майже на тридцять років старший від Розетти Грімо, симпатизував дівчині. Доктор Грімо нічого не мав проти. Воднораз Петтіс бачив, що й проти Менгена він теж нічого не мав.

— Гадаю, ви розумієте, джентльмени, — промовив Петтіс, коли Біг Бен[17] вибив десяту, — що все це має другорядне значення. Запідозрити когось із нашого кола в злочині важко. Про фінансові справи Грімо я теж вам багато сказати не можу. Гадаю, він був досить заможний. Я знаю його адвокатів Теннанта й Вільямса. Між іншим, ви не поснідаєте зі мною цієї сумної неділі? Я вже п'ятнадцять років мешкаю на протилежному боці Рассел-сквер, у готелі «Імперіал». Ви провадите розслідування по сусідству, і вам буде зручно. Крім того, — він усміхнувся, — якщо доктор Фелл забажає продовжити дискусію про привиди…

Не встиг Хедлі відмовитись, як доктор Фелл дав згоду, і Петтіс вийшов із кімнати значно веселіший, ніж прийшов. Коли за ним зачинилися двері, вони перезирнулись.

— Ну? — мовив Хедлі. — Мені здалося, що він досить відвертий. Звичайно, ми все перевіримо. Дуже важливо знати, чому хтось скоїв злочин саме того вечора, коли відсутність Петтіса буде неодмінно помічено. З Бернабі ми поговоримо, але не схоже, що це діло його рук. Причина тут…

— І згідно з прогнозом погоди снігу не передбачалося, — сказав доктор Фелл. — Все летить шкереберть, Хедлі. Не розумію… Каліостро-стріт… Їдьмо на Каліостро-стріт! Куди завгодно, аби лиш не сидіти в цій темряві.

Пахкаючи люлькою й важко ступаючи, доктор Фелл рушив по своє пальто й капелюх.

13. Таємна квартира

Сірого зимового ранку в неділю вулиці Лондона були безлюдні. Каліостро-стріт, на яку звернула машина Хедлі, здавалося, не прокинеться взагалі. Як і казав доктор Фелл, на ній було багато всіляких крамничок та будинків з умебльованими кімнатами. Каліостро-стріт пролягала паралельно Лемз-Кондуїт-стріт — вузькій і довгій торговій вулиці, що тяглася на північ, до тихої Гілфорд-стріт зі схожими на казарми будинками, а на південь — до Теобальдо-роуд, жвавої транспортної артерії. В кінці Гілфорд-стріт, на її західному боці, між крамницями канцелярських товарів та різника, ховається вхід на Каліостро-стріт. Він нагадує початок вузького провулку, і коли б не табличка з назвою вулиці, то його можна було б і не помітити. Далі за цими будинками вулиця раптом ширшає і через двісті ярдів упирається в цегляну стіну.

Сховані в нетрях Лондона тихі вулички та ряди будинків завжди викликали у Ремпола відчуття чогось нереального, так, ніби, вийшовши з дверей власного будинку, помічаєш, що вся вулиця незбагненно змінилась і з вікон будинків, доти ніколи не бачених, усміхаються незнайомі тобі люди. І ось перед ним, доктором Феллом, та інспектором Хедлі лежала Каліостро-стріт. Уже на її початку з обох боків було по кілька крамничок. Віконниці та залізні ажурні грати на вікнах крамничок кидали виклик покупцям, як ото фортеця кидає виклик нападникам. Вікна були не однаково чисті — від яскраво-блискучих у крамниці ювеліра, найдальшої праворуч, до темно-сірих у найближчій тютюновій крамниці, теж праворуч. Крім крамничок, перед очима постали два ряди одноманітних, зведених із червоної цегли триповерхових будинків з пофарбованими в білий або жовтий колір віконними рамами. Фіранки на вікнах були запнуті, на декотрих із них, особливо на першому поверсі, виднілося веселе мереживо. Серед однаково потемнілих будинків вирізнявся один. Від залізної огорожі перед ним до вхідних дверей вели металеві поручні, а на дверях висіло багатонадійне оголошення про те, що в будинку здаються вмебльовані кімнати.

Проти важкого сірого неба над будинками чорніли димарі. Сніг на вулиці танув, утворюючи брудні плями. Дув поривчастий вітер; він гнав старі газети, шарпав їх і притискав до ліхтарного стовпа.

— Весело, — буркнув доктор Фелл, вайлувато простуючи вперед. — Негайно берімося до роботи, поки не привернули уваги людей. Покажіть мені, те місце, дз вбили Флея. А втім, стривайте. Де він жив?

— Над тютюновою крамницею, — показав Хедлі на будинок поруч. — Як я й казав вам, на самому початку вулиці. Підемо туди й подивимось, хоч Сомерс і запевняє, що там нічого немає. Давайте пройдемо вулицею, тримаючись приблизно посередині… — Він широкими кроками рушив уперед. — Підметені тротуари й помітні контури