Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

з колишніми вірними працівниками.

Еверт Гульберґ проігнорував це зауваження. Він звернув ліворуч, увійшов до свого колишнього кабінету і сів за круглий стіл для нарад, що стояв біля вікна. Напевно, вирішив Гульберґ, репродукції Шагала і Мондріана на стінах почіпляв Ваденшьо. За його пам’яті тут висіли креслення знаменитих кораблів, таких як «Корона» і «Ваза». В душі він був морським офіцером і завжди мріяв про море, хоч і провів на ньому всього кілька місяців під час військової служби. З’явилися комп’ютери, але в усьому іншому кімната мала майже такий вигляд, як і в момент його виходу на пенсію. Ваденшьо приніс каву.

— Решта зараз підійдуть, — сказав він. — Я подумав, що нам слід спершу переговорити удвох.

— Скільки людей залишилося в «Секції» з моїх часів?

— Окрім мене, тут, в офісі — лише Отто Хальберґ і Георг Нюстрьом. Хальберґ цього року виходить на пенсію, а Нюстрьому виповнюється шістдесят. А так в основному всі нові. З деким із них ви вже раніше зустрічалися.

— Скільки всього людей зараз працює в «Секції»?

— Ми провели невелику реорганізацію.

— Он як?

— Наразі тут у нас на повних ставках працює сім чоловік, тобто ми трохи скоротили штат. Але всього з числа співробітників ДПУ/Без до «Секції» входить аж тридцять одна людина. Більшість з них тут взагалі не буває, а займається своєю звичайною справою і таємно збирає для нас матеріал.

— Тридцять один співробітник.

— Плюс сім. Адже таку систему, власне, створили ви. Ми її лише підкоригували і говоримо сьогодні про внутрішню і зовнішню організацію. Коли ми набираємо нових людей, їх на певний період звільняють від служби і вони проходять у нас навчання. Цим займається Хальберґ. Базове навчання забирає шість тижнів. Ми проводимо його у військово-морській школі. Потім вони повертаються назад на свої посади до ДПУ/Без, але тепер уже перебуваючи на службі у нас.

— Зрозуміло.

— Взагалі-то це чудова система. Більшість співробітників навіть не мають уявлення про існування один одного. А тут, у «Секції», ми в основному приймаємо рапорти. Правила з ваших часів не змінилися. Організація не повинна бути ієрархічною.

— Оперативна група?

Ваденшьо насупив брови. За часів Гульберґа в «Секції» була маленька оперативна група, що складалася з чотирьох чоловік, під командуванням досвідченого Ханса фон Роттінґера.

— Ну, не зовсім. Адже Роттінґер п’ять років тому помер. У нас є молодий талант, який виконує частину роботи на землі, але зазвичай ми в разі потреби використовуємо когось із зовнішньої організації. До того ж організувати прослуховування телефону або увійти до квартири тепер стало технічно складніше. Всюди є сигналізація та різні інші штуки.

Гульберґ кивнув.

— Бюджет? — запитав він.

— Ми маємо близько одинадцяти мільйонів на рік. Третина йде на зарплати, третина на технічне обслуговування і третина на саму діяльність.

— Значить, бюджет зменшився?

— Трохи. Правда, у нас скоротився штат, тобто бюджет у перерахунку на кожного співробітника насправді збільшився.

— Розумію. Розкажи, в яких стосунках ми зараз перебуваємо з Безом.

Ваденшьо похитав головою.

— Начальник канцелярії і фінансовий директор — наші люди. Формально в курсі нашої діяльності лише начальник канцелярії. Правда, про наше існування знають ще два заступники начальників, але з усієї сили намагаються заплющувати на нас очі.

— Ясно. Отже, якщо виникнуть проблеми, то для нинішнього керівництва Служби безпеки це стане неприємним сюрпризом. А як стоять справи з керівництвом міністерства оборони та урядом?

— Міністерство оборони ми виключили років десять тому. А уряди приходять і йдуть.

— Значить, якщо заштормить, ми залишимося наодинці?

Ваденшьо кивнув.

— Це мінус такій організації роботи. Але очевидні й плюси. Адже наші завдання теж змінилися. Після краху Радянського Союзу в Європі склалася нова політична ситуація. Нам дедалі рідше доводиться вишукувати шпигунів. Зараз ідеться про тероризм і, перш за все, про оцінку політичної придатності людей, що обіймають ключові посади.

— Про це йшлося завжди.

У двері постукали. Гульберґ побачив акуратно одягненого чоловіка років шістдесяти і молодого хлопця в джинсах і піджаку.

— Привіт, хлопці. Це Юнас Сандберґ. Він пропрацював у нас чотири роки і відповідає за оперативні справи. Я про нього розповідав. А це Георг Нюстрьом. Ви з ним зустрічалися.

— Доброго здоров’я, Георге, — сказав Гульберґ.

Вони потисли руки. Потім Гульберґ звернувся до Юнаса Сандберґа і запитав, роздивляючись його:

— А ти звідки будеш?

— Безпосередньо з Ґетеборґа, — жартівливо відповів Сандберґ. — Я відвідував його.

— Залаченко… — промовив Гульберґ.

Сандберґ кивнув.

— Сідайте, панове, — запропонував Ваденшьо.

— Бйорк, — насупившись, мовив Гульберґ, знявши піджак і відкинувшись на спинку крісла за столом для нарад.

Закурюючи сигарилу, Ваденшьо поглянув на нього і здивувався тому, як сильно старий схуднув.

— Його затримали в п’ятницю за порушення закону про боротьбу з проституцією, — відповів Георг Нюстрьом. — Справу поки не порушено, але він, у принципі, зізнався і поповз додому, підібгавши хвіст. Він зараз на лікарняному і живе в Смодаларьо. У ЗМІ ще нічого не просочилося.

— Колись Бйорк був одним з найкращих співробітників «Секції», — сказав Гульберґ. — Він відігравав ключову роль у справі Залаченка. Що з ним сталося після того, як я вийшов на пенсію?

— Він, мабуть, один з дуже небагатьох внутрішніх співробітників, хто перейшов із «Секції» назад на зовнішню роботу. Адже він випурхував із гнізда і за вашого часу.

— Так, йому був потрібний невеликий відпочинок і хотілося розширити кругозір. У вісімдесятих роках він брав відпустку із «Секції» і працював військовим аташе. Перед тим він починаючи із сімдесят шостого року як ненормальний працював із Залаченком майже день і ніч, і я визнав, що йому дійсно необхідна перерва. Його не було з вісімдесят п’ятого по вісімдесят сьомий рік, а потім він повернувся.

— Можна сказати, що він пропрацював у «Секції» до дев’яносто четвертого року, коли перейшов у зовнішню організацію. У дев’яносто шостому році він став заступником начальника відділу по роботі з іноземцями і потрапив у складну ситуацію, так що йому доводилося дуже багато займатися своїми безпосередніми обов’язками. Зрозуміло, він весь час підтримував контакт із «Секцією», і до найостаннішого часу ми з ним регулярно спілкувалися приблизно раз на місяць.

— Значить, він хворий.

— Нічого страшного, але в нього сильні болі — грижа міжхребетного диска. Останніми роками вона його періодично турбує. Два роки тому Бйорк пробув на лікарняному чотири місяці, а торік у серпні знову захворів. Він мав стати до роботи першого січня, але йому продовжили лікарняний, і тепер він просто чекає на операцію.

— І скористався лікарняним, щоб гасати по шльондрах, — виснував Гульберґ.

— Так, адже він не одружений і, якщо я правильно зрозумів, протягом багатьох років регулярно спілкувався з повіями, —