Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

сказав Юнас Сандберґ, який до цього майже півгодини не відкривав рота. — Я читав рукопис Даґа Свенссона.

— Ясно. Але хтось може пояснити мені, що, власне, сталося?

— Наскільки ми розуміємо, очевидно, всю цю карусель закрутив саме Бйорк. Інакше просто неможливо пояснити, як матеріали розслідування дев’яносто першого року потрапили до рук адвоката Б’юрмана.

— Який теж збував час, гасаючи по шльондрах? — поцікавився Гульберґ.

— Наскільки мені відомо, ні. В усякому разі, в матеріалі Даґа Свенссона він не згадується. Зате він був опікуном Лісбет Саландер.

Ваденшьо зітхнув.

— Мабуть, це моя помилка. Адже ви з Бйорком заткнули Саландер у дев’яносто першому році, спровадивши її до божевільні. Ми розраховували, що вона пробуде там значно довше, але їй призначили наставника, адвоката Хольгера Пальмґрена, якому вдалося її звідти витягти. Він помістив її в прийомну сім’ю. Ви на той час уже були на пенсії.

— Що сталося потім?

— Ми за нею наглядали. Її сестра, Камілла Саландер, тим часом жила в іншій прийомній сім’ї, в Упсалі. Коли їм сповнилося по сімнадцять років, Лісбет Саландер раптом почала копирсатися в своєму минулому. Вона почала розшукувати Залаченка і вивчати всі доступні їй офіційні реєстри. Якимсь чином, ми точно не знаємо, їй удалося довідатися, що сестрі відомо, де саме Залаченко.

— Це відповідало дійсності?

Ваденшьо знизав плечима.

— Якщо чесно, уявлення не маю. Сестри кілька років узагалі не зустрічалися, а потім Лісбет Саландер відшукала Каміллу і спробувала змусити розповісти, що тій відомо. Їхня зустріч закінчилася бурхливою сваркою і добрячою бійкою.

— Он як?

— У ті місяці ми ретельно стежили за Лісбет. Ми також проінформували Каміллу Саландер про те, що її сестра агресивна і психічно хвора. Вона і зв’язалася з нами після несподіваного візиту Лісбет, і ми відразу посилили стеження.

— Значить, її сестра була твоїм інформатором?

— Камілла Саландер до смерті боялася сестри. У будь-якому разі, Лісбет Саландер привернула до себе увагу й інших людей. Вона неодноразово сварилася з працівниками соціальної комісії, і ми вирішили, що вона як і раніше становить загрозу розконспіруванню Залаченка. Потім стався той інцидент у метро.

— Вона напала на педофіла…

— Саме так. Вона вочевидь виявляла схильність до агресії і психічні відхилення. Ми дійшли думки, що всім буде спокійніше, якщо вона знову зникне в якомусь інтернаті, і, так би мовити, скористалися випадком. Цим зайнялися Фредрік Клінтон і фон Роттінґер. Вони знову найняли Петера Телебор’яна і повели через повіреного боротьбу в суді за те, щоб знову помістити її до закритої лікарні. Адвокатом Саландер виступив Хольгер Пальмґрен, і, понад усякі сподівання, суд став на його бік, зробивши застереження, що їй призначать опікуна.

— А яким чином у справі виявився замішаний Б’юрман?

— Восени дві тисячі другого року в Пальмґрена стався інсульт. Ми не спускали очей із Саландер і втручалися, якщо її ім’я знову спливало, і я прослідкував за тим, щоб її опікуном став Б’юрман. Зауважте: він уявлення не мав про те, що вона — дочка Залаченка. Розрахунок був простий — якщо вона почне базікати про батька, Б’юрман зреагує і заб’є тривогу.

— Б’юрман був ідіотом. Його ні в якому разі не можна було підпускати до Залаченка, і тим більше до його дочки. — Гульберґ поглянув на Ваденшьо. — Ти припустився серйозної помилки.

— Знаю, — сказав Ваденшьо. — Але тоді це здавалося абсолютно правильним ходом, адже я не міг передбачити, що…

— Де зараз її сестра? Камілла Саландер?

— Ми не знаємо. Коли їй виповнилося дев’ятнадцять, вона зібрала речі і покинула прийомну сім’ю. Відтоді про неї не чути ні звуку. Вона зникла.

— Гаразд, далі…

— У мене є джерело в звичайній поліції, яке розмовляло з прокурором Ріхардом Екстрьомом, — сказав Сандберґ. — Інспектор Бубланськи, який веде розслідування, вважає, що Б’юрман ґвалтував Саландер.

Гульберґ поглянув на Сандберґа з непідробним подивом, потім задумливо провів рукою по підборіддю.

— Ґвалтував? — перепитав він.

— У Б’юрмана через весь живіт ішло татуювання з текстом: «Я садистська свиня, покидьок і ґвалтівник».

Сандберґ поклав на стіл кольорову фотографію з розтину. Гульберґ, широко розплющивши очі, втупився у живіт Б’юрмана.

— Значить, оцим його нагородила дочка Залаченка?

— Інакше це важко пояснити. А вона вочевидь не беззахисне створіння. Їй удалося добряче відгамселити двох хуліганів із «Свавельшьо МК».

— Дочка Залаченка, — повторив Гульберґ і знову обернувся до Ваденшьо. — Знаєш, я думаю, тобі варто найняти її на роботу.

Ваденшьо так розгубився, що Гульберґу довелося пояснити, що він пожартував.

— Гаразд. Приймімо як робочу гіпотезу, що Б’юрман її ґвалтував і вона йому помстилася. Що ще?

— Розповісти, що саме сталося, міг би, зрозуміло, лише сам Б’юрман, але поговорити з ним досить проблематично, оскільки він мертвий. Проте він не повинен був знати, що вона дочка Залаченка — в жодному офіційному реєстрі це не відображено. Проте в якийсь момент Б’юрман виявив зв’язок між ними.

— Чорт забирай, Ваденшьо, адже вона знала, хто її батько, і могла будь-якої хвилини розповісти про це Б’юрману.

— Я знаю. Ми… я попросту дав маху.

— Непростима некомпетентність, — сказав Гульберґ.

— Знаю. Я собі вже всі лікті скусав. Але Б’юрман був одним з небагатьох, хто знав про існування Залаченка, і мені подумалося, що хай краще він виявить, що Саландер дочка Залаченка, ніж якщо таке відкриття зробить абсолютно невідомий опікун. Адже вона, в принципі, могла розповісти про це кому завгодно.

Гульберґ потягнув себе за мочку вуха.

— Гаразд… далі.

— Звичайно, у нас є лише гіпотези, — м’яко сказав Георг Нюстрьом. — Але ми думаємо, що Б’юрман поглумився із Саландер, а вона у відповідь влаштувала йому оце… — Він показав на татуювання на фотографії з розтину.

— Дочка свого батька, — промовив Гульберґ з відтінком захоплення в голосі.

— У результаті Б’юрман зв’язався із Залаченком, аби той розібрався з дочкою. Адже в нього, як відомо, було більше причин ненавидіти Лісбет Саландер, ніж у будь-кого іншого. А Залаченко, у свою чергу, передоручив справу хлопцям із «Свавельшьо МК» і цьому Нідерману, з яким він спілкується.

— Але як Б’юрману вдалося вийти… — Гульберґ замовк. Відповідь була очевидна.

— Бйорк, — сказав Ваденшьо. — Єдине пояснення тому, як Б’юрман міг знайти Залаченка: інформацією його забезпечив Бйорк.

— Чорт, — промовив Гульберґ.

Лісбет Саландер відчувала зростаюче занепокоєння, змішане із злістю. Вранці дві сестри прийшли перестилати їй ліжко і відразу ж виявили олівець.

— Ну треба ж! А він як тут опинився? — вигукнула одна із сестер і під убивчим поглядом Лісбет сунула знахідку собі в кишеню.

Лісбет знову виявилася беззбройною і до того ж такою знесиленою, що навіть не могла протестувати.

Всі вихідні вона почувала себе дуже погано. У неї страшенно боліла