Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

поставив її біля вхідних дверей. Еріка обернулася і подивилася на Мікаеля з сумнівом.

— Не може бути, що ти це серйозно, — сказала вона. — Ми перебуваємо в страшній кризі, а ти збираєш дві валізи і вирушаєш жити до дідька в зуби.

— У Хедестад. Це за кілька годин їзди потягом. І до того ж не назавжди.

— Ти міг би з таким же успіхом вирушити до Улан-Батора. Хіба ти не розумієш, що це виглядатиме, ніби ти тікаєш, підібгавши хвіст?

— Саме це я і роблю. Крім того, мені ще доведеться цього року відсидіти строк у в’язниці.

Крістер Мальм розташувався тут же на дивані. Йому було ніяково. Вперше з часів створення «Міленіуму» Мікаель і Еріка так непримиренно сварилися в нього на очах. Усі ці роки вони були нерозлийвода. Звичайно, іноді вони люто зчіплювалися, але приводом завжди були робочі моменти, і, усунувши всі знаки питань, вони зазвичай обіймалися і відправлялися в ресторан. Або в ліжко. Остання осінь і так видалася невеселою, а зараз здавалося, що просто розверзлося пекло. Крістер Мальм задумався, чи не спостерігає він початок кінця «Міленіуму».

— У мене немає вибору, — сказав Мікаель. — У нас немає вибору.

Він налив собі кави і сів за кухонний стіл. Еріка похитала головою і влаштувалася навпроти.

— Крістере, а ти що думаєш? — спитала вона.

Крістер Мальм розвів руками. Він чекав на це питання і побоювався миті, коли йому доведеться зайняти якусь позицію. Крістер був третім співвласником, але всі троє знали, що «Міленіум» — це Мікаель і Еріка. Вони питали в нього поради виключно тоді, коли серйозно розходилися в думках.

— Чесно кажучи, — почав Крістер, — ви обоє знаєте, що моя думка не має ніякої ваги.

Він замовк. Йому подобалося створювати образи і працювати з графічною формою. Він ніколи не вважав себе художником, але знав, що є дизайнером від бога. Зате в інтригах і вирішеннях принципових питань він сильний ніколи не був.

«Це не просто сварка, — подумав Крістер Мальм. — Це розлучення».

Мовчанку порушив Мікаель:

— Добре, давайте я востаннє наведу свої аргументи. — Він не зводив очей з Еріки. — Це не означає, що я кидаю «Міленіум». Ми дуже багато ішачили, щоб усе кинути.

— Але тепер тебе в редакції більше не буде — віз доведеться тягнути нам з Крістером. Ти хоч розумієш, що за власною ініціативою їдеш у заслання?

— Це другий момент. Еріко, мені необхідна перерва. Я видохся і зараз просто ні на що не здатен. Можливо, оплачена відпустка в Хедестаді — це якраз те, що мені потрібно.

— Вся ця історія — справжнє божевілля, Мікаелю. Ти міг би з таким же успіхом почати працювати на уфологів.

— Знаю. Але мені платять мало не два з половиною мільйони, щоб я рік протирав штани, і не діяти я не збираюся. Це третій момент. Перший раунд проти Веннерстрьома закінчено — він переміг, пославши мене в нокаут. Другий раунд уже почався — він прагнутиме остаточно потопити «Міленіум», адже розуміє, що поки існує журнал, існує і редакція, обізнана з його шахрайствами.

— Я це знаю. Бачу це по щомісячних змінах доходів від реклами за останні півроку.

— Саме так. Тому мені необхідно піти з редакції. Я для нього — червона шматка. У нього щодо мене дах поїхав. Поки я на місці, він свою кампанію не припинить. Наше завдання — підготуватися до третього раунду. Щоб мати хоч найменший шанс у боротьбі проти Веннерстрьома, ми повинні відступити і виробити абсолютно нову стратегію. Нам необхідно знайти якесь знаряддя боротьби. Це і стане моїм завданням на найближчий рік.

— Усе це я розумію, — сказала Еріка. — Візьми відпустку. Поїдь за кордон, поваляйся місяць на іспанському узбережжі. Повивчай особисте життя іспанок, відпочинь, посидь у себе в Сандхамні і подивися на хвилі.

— Але коли я повернуся, нічого не зміниться. Веннерстрьом доб’є «Міленіум», ти ж розумієш. Ми зможемо йому завадити тільки в тому разі, якщо довідаємося про нього щось корисне для нас.

— І таку інформацію ти гадаєш знайти в Хедестаді.

— Я проглянув газетні статті. Веннерстрьом працював на Ванґера з шістдесят дев’ятого по сімдесят другий рік. Він сидів у штабі концерну і відповідав за стратегічні капіталовкладення. Пішов звідти він дуже поспішно. Ми не можемо виключити того, що у Хенріка Ванґера на нього справді щось є.

— Але якщо він щось накоїв тридцять років тому, ми навряд чи зможемо зараз це довести.

— Хенрік Ванґер обіцяв дати інтерв’ю і розповісти все, що знає. Він одержимий думками про свою зниклу родичку — схоже, це єдине, що його взагалі цікавить, і якщо йому потрібно буде здати Веннерстрьома, цілком імовірно, що він це зробить. Ми у будь-якому разі не можемо упускати такий шанс — він перший, хто сказав, що готовий публічно облити Веннерстрьома брудом.

— Навіть якщо ти повернешся з доказами того, що дівчину задушив Веннерстрьом, ми не зможемо їх використати. Минуло надто багато часу. Він знищить нас у суді.

— Така думка приходила мені в голову, але, на жаль! — у той час, коли вона зникла, він учився в Стокгольмському інституті торгівлі і не мав ніякого відношення до концерну «Ванґер». — Мікаель помовчав. — Еріко, я не кину «Міленіум», але нам важливо подати справу так, ніби я його кинув. Ви з Крістером повинні й далі випускати журнал. Якщо вдасться… якщо вам випаде нагода укласти мир з Веннерстрьомом, зробіть це. А це вийде, тільки якщо мене не буде в редакції.

— Гаразд. Становище кепське, але я думаю, що їхати в Хедестад для тебе все одно що хапатися за соломинку.

— А в тебе є краща ідея?

Еріка знизала плечима:

— Нам би слід було зараз узятися до пошуків джерел. Вибудовувати матеріал наново і цього разу робити все розумно.

— Ріккі, про цей матеріал треба забути.

Еріка сиділа, поклавши руки на стіл, і тепер у відчаї уткнулася в них головою.

Заговоривши знову, вона спочатку намагалася не зустрічатися з Мікаелем поглядом:

— Я страшенно зла на тебе. Не за те, що написаний тобою матеріал виявився помилковим — тут моя провина не менша. Не за те, що ти залишаєш посаду відповідального редактоpa — у нинішній ситуації це розумне рішення. Я можу прийняти те, що ми подаємо це як розрив або боротьбу за владу між тобою і мною — це логічно, якщо нам треба змусити Веннерстрьома повірити в те, що я невинна фіфочка, а вся загроза виходить від тебе.

Вона зробила паузу і рішуче глянула йому в очі:

— Але я думаю, що ти помиляєшся.