Читати книгу - "Лазарит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Друзі певний час вешталися містом, оглядали місцеві храми, на банях яких ромейський хрест не раз змінювався позолоченим півмісяцем. Калатали дзвони, парафіяни поспішали на службу, ігноруючи заклики торговців у чалмах, які пропонували свій товар під смугастими накриттями вуличних крамничок.
Після осяйного Константинополя, галасливої Нікеї та жвавої Пруси – Дорілея здавалася провінційним ведмежим кутом, хоча в імперії її вважали важливим містом-фортецею.
Пішли вони й до гарячих джерел, скориставшись нагодою зануритися в цілющі води, а потім, трохи перепочивши, вирішили прогулятися ще й заміськими мурами.
День був сонячний та ясний. Неподалік джеркотіла невеличка річечка, схована за вербовими чагарниками. Друзі сіли при джерелі, що било з каміння, і взялися під’їдати купленими в Дорілеї коржами, вином та сиром. Навкруги коливалися смарагдові папороті, серед трави виднілися золотисті віночки квіток.
Йосип, який сидів на вкритому лишайником уламку граніту, скинув свою високу жовту шапку – традиційний головний убір людей його народу. Вітер бавився завитками густого, чорного, мов смола, волосся юнака. Мартін, напівлежачи в траві, роздивлявся друга, думаючи, що таке ж непокірне й темне волосся в його Руфі. Але, на відміну від сестри, Йосип не був красенем: невисокий та опецькуватий, з видовженим обличчям, на якому вирізнявся великий ніс, юнак мав занадто близько посаджені очі й зуби, що випирали вперед. Однак усі ці вади компенсував жвавий розум, добродушність і невимушена привітність. Батьки знайшли для Йосипа наречену, згідно з його віком та становищем. І Йосип, який досі тужив за покійною дружиною, не опирався батьківській волі. Можливо, і його наречена так само скориться вибору батьків і прийме того чоловіка, якого вони для неї обрали. Рівне становище, спільні віра й традиції, повага одне до одного – немає жодних сумнівів, що молоді житимуть душа в душу, пов’язані господарством, дітьми та родичами. Може, євреї справді обраний Богом народ і знають про життя щось таке, чого не знають інші?
– Йосипе, скажи: твій батько не змінить свого рішення стосовно мене і Руфі?
Син Ашера бен Соломона поклав свою вузьку смагляву руку, що ніколи не знала меча та плуга, на широке рамено лицаря.
– Я розмовляв з ним про вас, і він підтвердив свої слова. Тепер усе залежить від тебе. Повір, якби це було не так, я б не зміг зараз з тобою говорити й дивитися тобі в очі.
Раптом молодик знітився.
– Я знаю, яке доручення дав тобі батько… Я про цю англійську даму… Повір, друже, він ніколи б не примушував тебе зійтися з нею, якби раніше знав про твої наміри щодо Руфі. Але все вже було запущено, план працював, і ніхто не міг нічого ані змінити, ані скасувати. Батько не приховав це від мене, адже тепер я в нього єдиний син і спадкоємець.
Він на мить замислився, відщипуючи крихти від згорнутого в рурочку тонкого коржа й кидаючи їх у чашу джерела, де кружляли маленькі рибинки.
– Я не так добре, як батько, розуміюся на людях, мене готували для іншого – провадити торгівлю, укладати угоди, керувати крамницями та майстернями. Проте я знаю, хто такий Вільям де Шампер. Це непримиренний фанатик, одержимий шаленою гординею. Тому, здається мені, шукати підтримки в такої людини, а тим паче примушувати його до цього – занадто великий ризик.
Мартін не відповів. Узявши маленький бурдюк, він вийняв корок і зробив кілька ковтків. Тутешнє вино було темно-червоне, як кров, трохи терпке й тхнуло смолою.
Лицар простягнув бурдюк Йосипові, але той, немов і не помітив, казав далі:
– Хтозна, як вестиметься тобі в Акрі. У Кілікії, у місті Сіс, на мене чекає наречена – лагідна на вдачу Наомі, донька Біньяміна. Та відразу після весілля я збираюся вирушити в Антіохію. Я люблю тітоньку Сару і своїх кузенів, хвилююсь за них, але знаю, що вивезти їх із фортеці буде непросто. Тому в разі, коли тобі знадобиться допомога, я хочу бути якщо не поряд, то, принаймні, неподалік. Хто ж тобі допоможе, як не я?
Мартін відвернувся, щоб Йосип не помітив у нього на очах непрошених сліз. Але той усе зрозумів.
– Не соромся мене, друже. Ця твоя потайливість… Я знаю, коли ти став такий, як зараз: коли повернувся від асасинів. Але до того ми разом ганяли голубів, годували безпритульних собак і лазили в сусідський садок по недоспілий інжир.
– Пам’ятаю, ти впав із паркану, звихнув щиколотку і мені довелося тягнути тебе додому на плечах, – усміхнувся Мартін. – Але, щоб мене не покарали, ти й словом не обмовився, що це я вмовив одного чемного єврейського хлопчика порушити восьму заповідь і залізти в чужий садок.
– Хіба тебе колись карали? – здивувався Йосип.
Мартін знову ковтнув вина, спостерігаючи, як у чаші джерела ворушаться сріблясті струмені крижаної води.
– У будинку Ашера бен Соломона? Ніколи. Швидше пестили. І даремно. Живучи в мирі, любові та спокої, мені страшенно важко вдалося звикнути до того, що на мене чекало в Масіафі – твердині асасинів.
– Тебе били? – тихо запитав Йосип.
Лицар ліг на траву, заклавши за голову дужі руки. Бездонне квітневе небо сяяло, у високості ширяли орли, з пасовищ долинало мекання ягнят.
Він мовчав, адже відповідь на це запитання могла налякати Йосипа. У Масіафі йому справді було несолодко, і тоді він щиро не розумів, чому Ашер учинив з ним так немилосердно. Лише згодом той усе пояснив: єврейській общині потрібен добре вишколений воїн-захисник, кращий за найкращих, той, хто вміє діяти сам, як ціла армія. А такий вишкіл можна отримати лише в схованих від світу школах асасинів.
– Це було непросто, Йосипе, але я мав мету, – відповів-таки другові Мартін, не бажаючи затягувати мовчанку. – Мене багато чого навчили: швидко метикувати й приймати рішення, володіти будь-якою зброєю і триматися в сідлі так, немов ти з конем єдине ціле. Я вивчив географію та арифметику, мови багатьох народів – сельджуків і персів, арабів і франків, італійців і німців. Я орієнтуюсь у тонкощах звичок та вдачі людей різного віросповідання, у деталях їхніх ритуалів, і все це мені стало в пригоді.
Він знову простягнув Йосипові бурдюк, але юнак хотів не вина, а нових розповідей про життя в таємничому Масіафі. І лицареві довелося розказувати своєму допитливому другові про те, як наставники навчали його тонкої науки змішувати отрути, вмінню передбачати погоду, кидати без промаху кинджал
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарит», після закриття браузера.