Читати книгу - "Чарівний талісман (збірник)"

вигукнув Журавель. — Ну й налякав ти нас!

— Ти… А ти ж як? — спитав Марусик, важко дихаючи

— Одпустило… Тільки-но ти пішов на дно, корчі зразу одпустили. — Журавель винувато усміхнувся (не вмів Журавель брехати, і коли доводилося говорити неправду, він завжди винувато усміхався).

Сашко Циган підвівся, теж винувато всміхнувся і сказав:

— Ти пробач… я не хотів… я ж думав, що то він… Ваші макітри у воді такі схожі…

Малеча зареготала

Марусику нічого не лишалося, як теж засміятися А потім вони йшли додому й весело сміялися втрьох І ніхто з них не згадував про сварку, наче її й не було. Найвеселіше сміявся Журавель. Він підстрибував на ходу, захлинався, заливаючись радісним сміхом.

— До речі, а як там… жаб'яча лапка… чарівний талісман? — спитав раптом Марусик.

— О! Жаб'яча лапка! Будь здоров! — захоплено вигукнув Журавель.

— Ти хоч побажав що-небудь?

— Аякже!. Аякже!.. Побажав, звичайно! Аякже. І — справдилося! Справдилося! — Він лукаво усміхнувся

Хлопці перезирнулися і… враз зрозуміли, що саме побажав Журавель. Через те побажання вони і йдуть зараз разом, і сміються, і радіють, і… Хоча і без усякого талісмана вони б, звичайно, помирилися Але… І тут де не взявся Бровко. Кинувся до хлопців, метляючи хвостом і припадаючи до землі, наче хотів сказати: «Ех, який же я радий, що все гаразд, що ви помирилися! Який же я радий! І як же я вас, хлопці, люблю!»

І сонце, хоч усміхалося воно, дивлячись на наші Гарбузяни, завжди тільки вранці, а зараз вже було надвечір'я, не витримало і весело засміялося, виграючи іскристим промінням своїм на шибках вікон, на новеньких бляшаних покрівлях, на мереживних лініях електропередач, на садках, на левадах, на хвилях річки Голубеньки.

І на щасливих обличчях наших героїв

А вже тоді спокійно сховалося за крайнебо.

Отака незвичайна пригода сталася в наших Гарбузянах. Хоча, якщо добре подумати, що ж у ній надзвичайного?

Нічого надзвичайного в ній немає Нічогісінько Усі події цілком реальні, нічого неймовірного, а тим паче чарівного не відбулося. Звичайнісінький збіг обставин.

А втім… Якщо подумати ще раз, то… хто його зна…

Чесно кажучи, я дуже люблю надзвичайні події. Без них якось нудно жити на світі

Повість про те, як школярі побували в доісторичному часі і чим це закінчилося

Розділ І,

у якому йдеться про Лесика, про Жору, а також про першу подію

Лесик був фантазер

Коли, наприклад, він бачив на вулиці перехожого, в якого випиналися лопатки, уява якось сама собою домальовувала на тих лопатках срібні крила, з холош незнайомця вибухав вогонь, і реактивний перехожий злітав у небо, щоб там наздогнати авіалайнер, відчинити на льоту двері й зайти в салон, перелякавши пасажирів. Починалися карколомні пригоди з погонями, бійками й таємницями

Або коли Лесик дивився якийсь фільм і фільм закінчувався, то закінчувався він для всіх, але не для нього. Фільм крутився далі в його уяві.

Те саме було й з книжками Після прочитання герої продовжували жити й діяти у Лесиковій фантазії. Виникали все нові й нові їхні походеньки Причому сюжети різних книжок перехрещувалися Том Сойєр і Гекльберрі Фінн потрапляли у Ліліпутію, зустрічалися з капітаном Немо, з графом Монте-Крісто, разом із Гаврошем опинялися на барикадах революційного Парижа тощо.

Однокласники тільки очима кліпали.

Навіть староста Стьопа Чичибабін, який не дозволяв собі дивуватися, щоб не втрачати авторитету, і той хмикав:

— Хм!.. От вигадує!.. Ну й Мюнхгаузен!

Жора — цілковита Песикові протилежність.

Жора — абсолютний реаліст. Серйозний, поміркований. Недарма його прозвали Жора Комп'ютер. Він — відомий на всю школу юний технік, конструктор і винахідник Його діючі моделі різних машин і механізмів постійно експонуються на станції юних техніків, на різних конкурсах і виставках Жору торік навіть показували по телевізору

Лесик і Жора — друзі Живуть в одному будинку, на одній площадці. В школі сидять за однією партою

Але Жора ставиться до Лесика з дружньою поблажливістю, як ставляться старші до молодших Хоча, до речі, старший саме Лесик (щоправда, всього лише на півтора місяця). Та такий уже закон: серйозність і позитивність завжди старші за балакучість і легковажність

Коли Лесик починає фантазувати, Жора щоразу каже зі зверхньою усмішкою:

— Ну! Це несерйозно

Хоча ніколи не перебиває і слухає до кінця з цікавістю Час від часу Жора «впливає» на Лесика:

— Ну, що ти, чесне слово, як маленький У шостий клас уже ж перейшов… Зараз такий час. Комп'ютеризація суспільства… Вперше з'явився інструмент, що поліпшує не фізичні якості людини, а її розум, інтелект. Незабаром у кожного буде особистий мікропроцесор… А ти — як дитина Граєшся у різні фантазії.

Лесик якось не витримав:

— До речі, Монтень сказав, що ігри дітей — зовсім не ігри На них треба дивитися як на найзначніше, найглибокодумніше заняття цього віку

Жора дуже здивувався:

— А… а звідки ти знаєш… про Монтеня?

— Тато сказав, — чесно зізнався Лесик

— А… хто такий Монтень?

— Точно не скажу. Якийсь француз… Чи то філософ, чи то письменник… здається… До речі, і наше знайомство з комп'ютером теж починалося, як ти пам'ятаєш, із гри. Ото як ми грали у «ліс», діставалися своєї хати, тікали від лісових мешканців… Не так?

— Ну, то ж зовсім інше! Що ти порівнюєш!. То гра, так би мовити, функціональна, з науковою навчальною метою… От вибрав би ти собі щось функціональне… якесь захоплення Як не подобається майстрування, фотографував би, марки збирав. Було б і цікаво, і корисно…

Але в Лесика з «функціональними захопленнями» нічого не виходило Пробував він і фотографувати, і збирати марки, і грати в шахи. Та йому скоро набридало, і він кидав Соромно признатися, але навіть малювати Лесик не дуже любив (хоча здібності в нього були безперечно — це відзначали і тато-художник, і художник-дід) Протягом місяця Лесик міг не взяти до рук ні олівця, ні пензля.

— Ну, що ж, — казав тато. — Силувати не будемо Силою ще нікого не зробили Рафаелем. І взагалі досить на нашу сім'ю й двох художників.

Лесикові цікаво було тільки фантазувати

Отакі це хлопці

А тепер — про подію, з якої починаються всі подальші події нашої повісті.

Сьогодні до школи мав приїхати дорогий гість, колишній учень їхньої школи, а нині академік, учений-кібернетик зі світовим ім'ям Віктор Сергійович Іваницький

Його чекали вже давно

Академік обіцяв завітати ще торік, але то симпозіум у Парижі, то конференція в Лондоні, то з'їзд