Читати книгу - "Том 3"

ін. На передньому плані дві закути для свиней, між ними вузький прохід, де складено зілля і всяку годівлю та начиння для годівлі товару. В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвітки прорізується сонячне проміння знадвору, а через те сутінь по кутках здається зовсім чорною, так що в ній ледве видко, як ворушаться безрогі.

Служебка

(увіходить малою хвірткою з сусідньої загородки в прохід межи закутами)

Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву!

Лицар-в’язень (виходить з темного кутка і стає під промінь)

Ох, не до страви вже! Пусти на волю. Служебка

Який швидкий! На волю! Ти-но краще не дуже-то на проміння вилазь, бо ввійде хто, побачить,— лихо буде.

Лицар

Та доки вже ховатись по кутках?

І доки ти мене гнітити будеш?

Служебка

Та випущу, як прийде слушний час. у

Адже тепер я вже не помивачка, а дозорчиня над всіма хлівами, а трохи згодом ключницею буду, а там, дивись, окомапшею стану, а звідти й до палацу недалеко, в няньки, либонь, до царенят дістанусь.

Не вік старому королеві жити, умре ж він коли-небудь, а тоді

мій вихованець королевич, певне, тебе помилує, щоб пяпьці догодить.

Лицар

Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш чи смієшся в вічі?

Нема ніде нікого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє груші на вербі!

Служебка

Не любо, то не слухай. От журба!

Піду собі. Однак пе маю часу.

(Запишавшись, повертається, щоб іти.)

Лицар (хапає її за руку)

Ні, стій! Ти мусиш відповісти зараз, навіщо ти мене сюди замкнула?

Служебка

Куди ж би мала я тебе подіти?

Адже ж тебе старе й мале пізнає, як тільки вздрить. Бунтівника такого хто б не пізнав? Ось тільки вийди, зараз назад в підземну яму попадешся.

Лицар Ох, там не гірше!

Служебка

Ба! Як жаль — вернись.

Лицар

Смієшся ти?

Смієшся? Як ти смієш насміхатись над лицарем?! Служебка

Цілую руці, пане,

І падаю до ніжок, красна дяка, що ясний пан дозволили мені, служебці подлій, витягнути пана

з гнилої пшш за шляхетні вушка* та ще й тепер волять з> своєї лаек® приймати з рук від репаної хлопки мужицьку страву. Кланяюсь низенько! (Глумливо кланяється.)

Л и р а р

Мовчи! Не смійсь і не бреши! Гордую тобою я не тим, що хлопка ти, а тим, що на послугах розгубила сумління й честь. Куди тепер поділись твої облесливі, маснії речі?

Поки мене сюди не заманила, була ти добра, хоч клади до рани, а як замкнула от у сей свининець, то стала як перекупка лайлива.

Служебка

Не доки ж паиькатись мені з тобою!

І се тобі не в лад,, і те не в лад. «Заманила в сей свининець», а куди ж, по-твоєму, тебе подіти мала?

Лицар Та хоч би в стайню.

Служебка

Бач, що гиря хоче!

Лицар Чи то для мене завелика честь?

Служебка

Честь чи не честь — тобі до стайні зась, у стайні видно, і щодня виводять поїти коней, сам король приходить не раз до коней.

Лицар

Ну, до овечок чи до рогатого товару, все чистіше.

Служебка

Який чистюк! Та відчепись, причепо!

З темниці витягла, та ще якоїсь волі від мене хочеш. Кольки хвороби, стогноти хочеш чи якого лиха?

Джуми, холери?..

Лицар

Та стули ж ти губу! Кажи мені по-людськи, що тобі від мене треба? Нащо рятувала мене з темниці, щоб держати тут?

Служебка

ЦУР ДУРня й масла грудка!

Л и ц ар

Ні, кажи,

хіба тобі не все одно, де буду я мучитись: в темниці чи в хліві?

Служебка Та вже ж не все одно!

Лицар

Чому?

Служебка

Ото!

(Хизується.)

Немов не розуміє.

Лицар

Слово честі,

не розумію.

Служебка (підходить і бере його за рукав)

Ти ж таки подумай, то був би там, а се ж ти тут, зо мною, хоч крадькома, та все ж поженихатись нам можна хоч хвилинку.

Лицар

Нам — з тобою?

Служебка

Чого ж тобі так дивно? Я давно накйнула на тебе оком. Тямиш : , той день, як на заручини король усе лицарство скликав?

Лицар

Ох, той день!..

Служебка

Ну, я тоді в палатах помагала послугачам та й вгледіла тебе.

Ти все щось говорив там за простолюд, обстоював, щоб дати волю всім.

Ще я собі подумала в ту пору:

«Ото але! Король пастушку свата, а лицар розпинається за хлопів,— чому б мені, служебці-помивачці, не стати панею?» Та вже скажи, як прийде час, що будеш ти на волі і над маєтками своїми запануєш, невже ти не подякуєш мені?

Невже забудеш?

Лицар

Ох, Набути трудно... Скажу тобі по правді, не забуду і все віддам, аби зійшла з очей.

Служебка

Зійшла з очей? Така від тебе дяка?! Бодай би не зійшов ти з сього місця!

Лицар

Клени, клени, бери собі заплату за ту твою послугу осоружну.

Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила, що я тобі піддався на підмову,

що я забув те мудре, віще слово, як чарівник-віщун колись казав:

«Хто визволиться сам, той буде вільний, ' хто визволить кого, в неволю візьме».

Речення се мені здавалось темним, тепер я глузд його аж надто тямлю.

* Аж надто!

Голос

(знадвору)

Хто там є?

Служебка (до лицаря тихо)

Мовчи!

(Голосно.)

Се я

прийшла дать їсти свиням.

(Тихо до лицаря.)

Лізь туди, в закуту, не ворушся, а як часом хто стане приглядатись, то ти хрокни, подумають — безрога.

Лицар

Ти здуріла?

Служебка пхає його в закуту, він падав туди через низьку затору, в ту хвилину хвіртка з загородки відчиняється, входить

пастух.

Пастух

Чого ти тут з безрогами воюєш?

Служебка

Коли ж урагові такі прокляті,— як вирвуться, не заженеш ніяк.

Пастух

Та хочеться ж і їм на погулянку.

Оце сьогодні випущу все бидло,

нехай провіється. Пустити й вас, свинчата?

Служебка

Куди пустити? Хто ж їх випускає? Пождав би [ти]1 вже краще до весни.

Пастух

А чим же не весна тепер? Поглянь, як сонце світить над безлистим гаєм, от-от неначе вискочать бруньки, я навіть на прогалині фіалку одну знайшов і «гусячі лапки».

Служебка

Яка весна? чи світ навспак поверне?

Пастух

Побачимо. Та вже, сказати правду, погода там погодою, а то звеліли ще й для того вигнать бидло, щоб скрізь почистити.

Служебка

Тут чисто й так.

Пастух

Не знаю,, люд навколо нарікає, що від хлівів розходиться