Читати книгу - "Том 3"

то вже лізти, бо дедалі за мною оглядяться.

В’ язеіь

Як-то лізти?

Куди?

Служебка Та, прошу пана, по драбині.

В’ я з е н ь

А далі що?

Служебка

Та вже там буде видко, аби з темниці вибратись.

В’ я з е н ь

То правда!

Аби з темниці вибратись — а там хоч і на сміерть! Одважна рятівнице, прости мені, що я так мало шани і дяки склав тобі. Служпиця ти, але душа твоя шляхетна.

Служебка

Швидше, пане... (Виймає в клунка якесь шмаття.)

От шмаття перебратись вам за старця, все ж буде ліпше, ніж тюремне рам’я, та й, може, хто побачить — не пізнає, подумає, що старець. Але краще, якби ніхто ніде вас не побачив.

В’ я з е н ь

(одягаючись, спинився)

Ніхто ніде? Хіба я йду на той світ?

Служебка Ой пане, поспішіться!

В’ я з е нь

Добре, добре!

( Одягається.)

Куди ж я йду?.. Однаково! Хоч в пекло, аби з темниці геть. Веди ж! На волю!

Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в’язневі, що лізе слідом за нею. Перед тим, як одхилити ляду, вона закривав ліхтар, прислухається, далі одхиляє тропіки ляду, придивляється в шпарку і раптом вискакує, зовсім одчинивши ляду в свою комірку. В’язень поспішає за нею. Драбина падає додолу. Ляда безгучно зачиняється.

II

Кімната у королівському дворці, на вежі, де4 живе принцеса. У загратовані вікна вриваються молоді парослі дикого винограду. В кімнаті багато предивних тепличних квіток; скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки і т. ін.; по стінах і по столах музичні струменти: гуслі, цимбали, бубни, бандури, багато різних. В барвах убрання хатнього переважає біле й червопо. В неладі хатпьому почувається якась бурлива нетерплячка.

Три дівчини сидять за роботою: одна пряде, друга тче, третя шиє.

Пряха

Щось довго вже не йде принцеса наша.

Ткаля

Ще, значить, не скінчилися турніри, принцеса ж мусить бути до кінця, щоб найгіднішого надгородити своїм вінцем.

Швачка

Велика честь лицарству!

Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого, і роду незначного, судити має гідності лицарські.

Пряха

Колишня босоніжка — то дарма, зато тепера — пайяспіша паппа і дама серця нашого владаря.

Швачка

Ох, теє серце знало «дам» чимало ще й не таких! Не перша й не остатня!

Ткаля

Ні, не кажи, таких ще не було.

Не перший рік жив^ вона між пами, кохання королівське все росте, але вона байдужа й гордовита, не як принцеса вже, а як богиня.

Швачка

От вередує пад старим, бо знає, що більше візьме той, хто дорожиться.

Ткаля

Мені здається, що вона нічого не хоче взяти, бо якби хотіла, то хто ж їй не дає хоч і сьогодні зробитись королевою!

Швачка

Кажи!

Вона вже, повне, має щось па думці.

Пряха

А я її зовсім не розумію.

Прийшла сюди найматись на роботу, король узяв як панну до палат, за царедворку до своєї жінки,, і шанував, і працею не мучив, і винайшов забутий герб якийсь, немовбито вона таки шляхетна ще з діда-прадіда — чого ж їй ще?

Ні, мало. Вмерла наша королева, король не встиг жалоби доносити, а вже посватався до неї...

Швачка

Ну,

се, може, так вона пускає чутку! Либонь, не справа сватався, а зліва.

Пряха Ні, се вже я таки напевне знаю.

Верхів’я «скляної гори». Світлиця з матового скла, з одкритою стелею, так що видко багато неба і зорсім не видко землі. В світлиці все осяйне, з кришталю, самоцвітів або дорогих металів, тільки в ній якось холодно, неохвітно. Принцеса в білому убранні сидить і пряде золотий кужіль на срібній коловротці, нитка хутко обривається. Принцеса зриває кужіль і кидає у куток.

Принцеса

Обридла ся робота непотрібна!

Навіщо прясти? Хто се буде ткати?

Та й нащо ткати? Он їх цілі стоси, тканин, мережанок та гаптування, а хто їх носить?.. Ха, ха, ха! Аж смішно, як марила колись я день і ніч принцесою зробитись чепурною, багатою і гордою такою, щоб навіть приступить ніхто не смів.

Ну, от принцесою пастушка стала вже так що неприступною!

Голос (десь далеко внизу)

Сто п’ятий!

Принцеса (закриває руками вуха і заплющує очі)

Сто п’ятий рятівник упав додолу... (

Ох, як-то страшно лізти на сю гору, стрімку, слизьку, сліпучо-осяйну, і падати додолу... Скільки гине одважних через мене... ІЦо я їм?

З них кожний, може, раз мене побачив, а може, тільки чув про безталанну, заручену неволею з тираном.

Неволею?.. А хто про царство марив?..

Хто зна, якби я в день своїх заручин не стріла лицаря й не покохала, і не навчилася від нього й вкупі з ним ненавидіть всесвітнього тирана, я, може б, королевою була щасливою і гордою, і — злою, такою, як і той мій наречений.

Але тепер...

Голос (аниау)

Сто шостий!

Принцеса

Боже правий!

І нащо йдуть вони? Чого бажають?

Моєї волі?.. Ой, либонь, неволі!

Мене ж саму з них кожен хоче взяти, а я не хочу нічиєю бути.

Через стіну світлиці перелітав голуб, сідав принцесі на плече і випускав з дзьоба їй на коліна листа. Принцеса читав:

, «Принцесо, час покинути химери!

Волим тобі пробачити ласкаво поводіння зрадливе й недоречне і нашою дружиною назвати, і королевою вінчати привселюдно, якщо покаєшся й попросиш пільги, на знак того пославши нам обручку з сим голубом.

Король, твій наречений».

Принцеса

(мне і кидає листа, проганяв з плеча голуба і жене його

хусточкою)

Геть, безсоромна птице! Не любові,^ насильству служиш ти, змінивши вдачу!

Голуб в’ється круг неї і буркоче: коли ж принцеса вдарила його по крилі, з-під крила випав ще маленький папірець. Принцеса нахиляється, бере папірець і читав:

«Моя принцесо, пишпа босоніжко,

згадай той час, як ти гусята пасла,

качалася з дівчатками з гори,

брела одважно через всі калюжі,

таж вилізь на свою блискучу хижку

і з кручі кришталевої скотися,

але не в той бік, що зовуть «лицарським»,

а тільки в той бік, що зовуть «свинарським»,

там не розіб’єшся — м’яке болото.

Нехай тебе не лицарі там стрінуть, а... все одно, зате ти будеш вільна, хоч і брудненька трошки.

Вірний блазень».

' ' IV : (

Чималий хлів з скількома загородками для всякого товару, до нього прибудовані стайні й обори. Чутно ржання, рев, мекання і т.