Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

Соломон спробував припіднятися, але в поперек одразу наче кола встромили. Так і закам’янів наш дідо напівприсядки біля печі — до того ж ще й руки розкинув, немов городнє опудало. Далі розкрив широко рота, випулив очиська, ковтнув кілька разів повітря і почав задихатись.

Попри велику житейську мудрість, яка межувала із не менш космічною лінню, мамка-природа нагородила Соломона дуже колоритною фантазією. І коли я вимовив СО2, дідові замість повітря уявились довкола мільйони величезних кругів і коліс у вигляді букви О, які він мусить спершу ковтати, а потім ними дихати. Соломон беззвуко ворушив ротом і на очах почав синіти. І тільки термінове втручання любої дружини Фіскарошки врятувало діда від задухи: коли Соломонові почала вже йти з рота піна, баба із усього розмаху втеліжила його поліном межи плечі. І цим, видно, вибила чоловікові з голови буйну уяву. Дід глибоко зітхнув і далі вже не звертав увагу на різні круги і колеса, які шалено вилітали із печі і крутилися довкола його рота. Він сів собі на любий ослінчик і глибокодумно прорік:

— Сеся сов’єтська наука, попам’ятайте моє слово, не би до розуму, а у темні хащі і блуди усіх нас заведе…

— Ой, маєш правду, Мішку! — засокорила і собі баба. — Ми при цісарю Францові Йовжкові, царствічко’му небесноє, нигда такої паскуді не вчили в школі.

— Інтересно би знати, а як большевики по-вченому називають шпірітус, паленьку і вино? — запитав сам себе Соломон.

— А я можу узнати! — із бойовою готовністю випалив я.

Наступного дня, повернувшись зі школи, я одразу посадив рядочком діда коло баби і з неприхованою зверхністю вченої людини почав з ними просвітницьку бесіду, вивідану од Динамітки:

— Почнеме з того, що основа алкоголю, як ви кажете, — шпірітус, по-стародавньому — сесе дух.

— Нечистий дух, — підхопила Фіскарошка. — Шпірітус — нечистий дух.

— Сесе, Марько, позераючи у кого він уселиться, — підкорегував делікатно бабу Соломон. — Приміром, коли той дух прийму на душу я, то він нараз стає святим… То каждий знає, же коли я дербализну шпірітусу — із мене ангелики говорять. А от ти, Марько, заквасиш — нараз чорти із твого писку вискакують…

Дід не встиг доплести думку, бо Фіскарошка вліпила його п’ястуком по тім’ю…

— Видиш, ще лем почула про шпірітус, а сатана їй уже руки розв’язав, — заскімлив дід.

— Хімічна формула шпірітусу С2Н5ОН, — продовжував я.

— А ще простіше, по-вченому, шпірітус називається метилкарбіналом…

— Як?!. Як?!.. — …лом… лом… лом, — перепитала Фіскарошка.

— Но, на мою веру, я сесе уже давно підозрювала — коли переп’ю, точно як би ня по голові ломом потовкли…

— А ну ж… ану ж лем іще раз уповіш, як тота зараза називається, — промимрив і собі ошелешений Соломон.

— Ме-е-е-ти-и-илка-а-арбіна-а-а-л-о-ом, — проспівав протяжно я. — Отак, по-вченому, називається шпірітус.

— Господи великий, што не придумають кляті большевики, авби лем порядочний продукт споганити і чесному чоловікові апетит іспортити, — ледь не заплакав із розпачу Соломон.

— Чого ви, діду, весь час у вшиткому вините большевиків? Тать тото не вони придумали… то вчені!

— Мовчи! — гиркнув Соломон. — Таку паскудь можуть придумати лем большевики!.. На мою правду, — продовжував дід — я того лом… лом… ломаного шпірітусу більше у рот не возьму… Кедь уже пити, то лем вино, пиво і паленьку…

— Е-е-е, діду, не журися: коли ми з тобою ті шпірітуси пили, то їх так ще паскудно не називали… і, думаю, оно нашому здоров’ю не дуже нашкодило, — заспокоїла баба.

Фіглі-фіглями, але слово «метилкарбіналом» збурунило у душі флегматичного Соломона цілу гаму неприємних емоцій і асоціацій. Те слово у його уяві малювалося слизьким, як розчавлений слимак, колючим, як старий їжак, а до того ще й смерділо гнилою цибулею і страшним перегаром. Метилкарбіналом гидкою гусеницею заліз із вух дідові в горло і почав нестерпно жалити і пекти. Соломона почало тягнути на блювоту, він захлинувся кашлем і крізь гикавку запитав:

— А пан Фийса знали, што у шпирта такоє паскудноє ім’я… як гузиця?

— Шо пан Фийса? Пан Фийса — чоловік учений і, видати, мав знати!.. — кажу я.

— Но буде пан Фийса у нас не шпирт, а гарячу смолу більше пити! — пригрозила баба у бік обійстя мого дорогого вчителя.

— Не гнівайся, Марько, пан Фийса може би був нам і сказав, айбо його, видати, большевики залякали, — мовив гірко дід, приходячи до себе від кашлю.

Із тих пір дід Соломон, коли п’є десь у гостях чи у корчмі, конче запитає, чи немає в паленьці або вині того вченого «шпірітусу», що кінчається «ломом». А коли вип’є, сплюне і обов’язково промовить…

— Видите, люди добрі, що тоті закляті большевики не придумавуть, лем би чесній челядині жізнь отруїти…

Подібно до того, як панна хімія нанесла невиправної шкоди психічному здоров’ю Соломона, так само жорстоко вона дуже скоро спопелила ніжні паростки і мого кохання до неї. А все почалось із благих намірів, котрими, як відомо, завше устелена дорога нашого чоловіка до пекла…

На День учителя баба