Читати книгу - "Марія Стюарт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Таємниця цього matrimonio segreto, таємного шлюбу, лишається нерозкритою, бо про неї знають тільки троє і священик, який зобов’язався мовчати. Але як дим дає змогу здогадатися про невидне полум’я, так і ніжність — про приховані почуття; небагато минуло й часу, як при дворі почали ретельніше приглядатися до обох молодят. Упадало у вічі, як перелякано й ревно піклувалася Марія Стюарт про свого родича, коли бідолашний юнак зненацька — дивна хвороба для нареченого — захворів на кір. День у день сиділа вона коло його ліжка, а він, тільки-но одужавши, вже не відходить від неї. Першим, хто розгнівався, був Морей. Він щиро (а передусім із побажанням добра собі) сприяв усім шлюбним планам сестри, навіть погодився, дарма що був украй побожним протестантом, щоб вона вийшла заміж за сина Габсбурґа з Іспанії, того головного осередку католицизму, бо Мадрид досить далеко від Голіруду, тож і не заважатиме йому. А от план із Дарнлі підрізає його інтереси, мов гострий ніж. Морей досить прозірливий, щоб бачити: Дарнлі, цей марнославний і млявий хлопчик, тільки-но стане завдяки шлюбу королем, одразу захоче здійснювати й королівську владу. Крім того, Морей має досить політичного чуття, щоб здогадуватися, куди ведуть таємні інтриги італійського писаря і папського агента: на відновлення панівного становища католицизму і знищення Реформації в Шотландії. У рішучій душі Морея особисте честолюбство поєднується з релігійними переконаннями, жадання влади — з турботою про країну; він ясно бачить, що зі шлюбом із Дарнлі в Шотландії почнеться чуже панування, а його скінчиться. Тому Морей намагається умовити сестру й застерігає її від шлюбу, який безперечно призведе до тяжкого конфлікту в тільки-но замиреній країні. А побачивши, що до його засторог не дослухаються, Морей свавільно покидає двір.
Та й Мейтленд, ще один випробуваний радник, також намагається чинити опір. Він теж розуміє, що і його становище, і мир у Шотландії опиняться під загрозою, він теж і як міністр, і як протестант виступає проти утвердження католика як чоловіка, і мало-помалу навколо цих обох постатей гуртуються дворяни — прихильники Реформації. Тепер нарешті починають відкриватися очі й Рендольфу, англійському послу. Засоромившись, що проспав вирішальну годину, він у своїх повідомленнях зображує вплив гарненького юнака на королеву як чари, як witchcraft, і щосили сурмить на допомогу. Але що означає це все невдоволення і буркіт дрібних людей супроти дикого, безпорадного й несамовитого гніву Єлизавети, тільки-но вона дізнається про вибір Марії Стюарт! Бо власна двозначність приготувала їй справді гірку відплату, під час цієї шлюбної гри її ошукали до сміховинності. Під приводом, ніби ведуть переговори про Лестера, з її рук успішно виманили справжнього претендента й переправили до Шотландії, а тепер вона сидить зі своєю витонченою дипломатією в Лондоні й змушена тільки приглядатися. В першому гніві Єлизавета наказує вкинути до Тауеру леді Леннокс, матір Дарнлі, як призвідцю того всього сватання, грізно наказує своєму «підданому» Дарнлі негайно повернутися на батьківщину, лякає його батька конфіскацією всіх маєтків, скликає коронну раду, яка, на її бажання, оголошує шлюб небезпечним для дружби обох країн, прихованими словами погрожує війною. Але Єлизавета, перегравши саму себе, в глибинах душі така перелякана і збентежена, що вдається водночас до торгів і переговорів. Рятуючись від власної ганьби, Єлизавета похапцем кидає на стіл свій останній козир, карту, яку досі судомно тримала в пальцях: уперше відкрито зобов’язується (тепер, коли гра для неї вже програна) призначити Марію Стюарт наступницею англійського трону, навіть посилає — це питання одразу стало для неї терміновим — власного посланця зі справжньою обіцянкою: “If the Queen of Scots would accept Leicester, she would be accounted and allowed next heir to he crown as though she were her own born daughter”[15]. Дивовижний приклад вічної безглуздості всякого дипломатиканства: те, чого Марія Стюарт із великим розумом, наполегливістю та хитрощами роками домагалася від своєї суперниці — визнання своїх прав на корону, — вона тепер може досягти одним махом завдяки якраз найбільшій дурниці свого життя.
Але одним з елементів сутності політичних поступок є те, що їх завжди роблять запізно. Ще вчора Марія Стюарт була політиком, сьогодні вона лише жінка, тільки закохана. Стати наступницею англійського трону — донедавна це було найпалкіше бажання Марії Стюарт, але сьогодні все королівське самолюбство забуте через дрібне, але імпульсивне бажання жінки чимшвидше мати цього стрункого, гарненького, молодого хлопця, володіти ним. Уже пізно для погроз, пізно для Єлизаветиної пропозиції наступності, пізно й для засторог щирих друзів, як-от герцога Лотаринзького, її дядька, що вона повинна покинути того joli hutaudeau, красунчика. Ані розум, ані державні міркування не мають більше влади над такою нестримною нетерплячкою. Марія Стюарт з іронією відповідає розлюченій Єлизаветі, що заплуталась у власній мережі. «Невдоволення моєї доброї сестри мене справді дивує, бо вибір, яким вона дорікає мені тепер, відбувся в цілковитій згоді з її бажаннями. Я відкинула всіх закордонних залицяльників і обрала англійця, що походить від королівської крові обох королівств і є в Англії першим принцом». На це Єлизавета не може нічого сказати, бо Марія Стюарт надто вже буквально — щоправда, в іншій формі — задовольнила її бажання. Вона обрала англійського дворянина, і то такого, якого Єлизавета послала їй у дім із двозначним наміром. Та оскільки, незважаючи на це все, Єлизавета, розгублена і нервозна, й далі тисне на Марію Стюарт пропозиціями і погрозами, Марія Стюарт зрештою висловлюється грубо і ясно. Її стримували гарними словами й розчаровували її сподівання так довго, що вона тепер зі згодою всієї країни сама зробила свій вибір. Байдужі до солодких чи уїдливих листів із Лондона, в Единбурзі в якнайшвидшому темпі спорядили весілля і ще швидше дали Дарнлі титул герцога Росс; англійський посланець, що останньої хвилини примчав учвал із пакою протестів з Англії, прибув якраз вчасно, щоб почути, що Генрі Дарнлі віднині проголошено королем і саме так до нього слід звертатися (“namit and stylith”).
29 липня забамкали весільні дзвони. В невеличкій католицькій замковій каплиці в Голіруді священик благословив шлюб. Марія Стюарт, завжди винахідлива, коли йдеться про представницьку церемонію, з цієї нагоди, приголомшивши всіх, з’явилася в жалобній сукні, тій самій, у якій була вдягнена під час похорону свого першого чоловіка, короля Франції;
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марія Стюарт», після закриття браузера.